Казка полностью

Снаб розповів їй, що господаря собаки або вбили, або ув’язнили в Лілімарі. Він запитав Клаудію, чи міг би ще чимось допомогти, крім того, що безпечно привів собаку до неї. Бо, сказав він, той юнак врятував йому життя, а такий борг треба повертати. Він повідомив їй, що коли юнак і досі живий, то його посадили в «Глибоку Малейн», і він, цвіркун, знає туди дорогу.

— Снаб, — здивовано сказав Айота. — Я бачив Снаба і навіть не знав про це. Будь я проклятий.

— А зі мною він не розмовляв, — сказав я.

На що Вуді усміхнувся:

— А ти слухав?

Звісно, не слухав. Голова була забита моїми власними думками… як і голови тих багатьох, що проходили повз Ельзу, не чуючи її пісень, бо були надто заклопотані. Так і з піснями (й багатьма казками) навіть у моєму світі. Вони промовляють від розуму до розуму, але тільки якщо ви слухаєте.

Мені раптом спало на думку, що мене врятував не тільки сон про мамин фен, але й цвіркун, якому я зробив послугу. Пам’ятаєте, я казав на початку, що ніхто не повірить моїй розповіді?

Вуді й Клаудія втомилися, це було помітно, навіть Радар задрімала, але я мав знати ще одне.

— А що означає «місяці поцілуються»? І що тоді має статись?

Вуді відповів:

— Можливо, твій друг тобі розкаже.

Айоту не треба було просити двічі. В дитинстві йому розповіли казку про небесних сестер, а як ти сам знаєш, дорогий читачу, почуте в дитинстві справляє найглибше враження й залишається в пам’яті дуже надовго.

— Вони ганяються один за одним, це всі бачать. Чи то пак бачили до того, як хмари стали дуже густими й постійно затьмарюють небо. — Він глянув на шрами Вуді. — Принаймні це бачили ті, хто має очі. Часом по­переду Белла, часом — Арабелла. Загалом одна з них набагато випереджає другу, але буває, що відстань зменшується.

Я й сам це бачив кілька разів, коли хмари розходились.

— Кінець кінцем одна проходить повз другу, і в таку ніч вони зливаються і ніби цілуються.

— У давнину мудреці попереджали, що колись вони зіткнуться, — сказав Вуді, — і розтрощать одна одну вщент. Проте для їхньої руйнації навіть зіткнення не потрібне. Вони можуть просто розірватися на шматки від взаємного потягу. Так іноді трапляється і в людей.

Айоту не цікавила ця філософія. Він додав:

— А ще кажуть, що тієї ночі, коли цілуються небесні сестри, все зло вивільняється, щоб творити в світі лихо й біду. — Він змовк. — У дитинстві нам забороняли виходити з хати в ночі, коли сестри цілувались. Тоді вили вовки, завивав вітер, але не тільки вовки й вітер. — Він похмуро подивився на мене. — Чарлі, завивав увесь світ. Наче йому боліло.

— І Елден зможе відкрити Глибокий Колодязь, коли таке станеться? Це легенда?

Жодного слова у відповідь ані від Вуді, ані від Ая, однак достатньо було глянути на їхні обличчя, щоб зрозуміти: для них це не легенда.

— І в тому Глибокому Колодязі живе істота? Почвара, яка перетворила Елдена на Вбивцю Польоту?

— Так, — сказав Вуді. — Ти знаєш її ім’я. А отже, знаєш, що навіть вимовляти це ім’я небезпечно.

Ще б пак я не знав.

— ПОСЛУХАЙ МЕНЕ, ШАРЛІ! — Коли гримнув гучний, монотонний голос Клаудії, Радар розплющила очі й підняла голову, потім знов опустила. — ЗАВТРА МИ ЙДЕМО В МІСТО Й ПОВЕРТАЄМО ЙОГО СОБІ, КОЛИ НІЧНІ СОЛДАТИ БУДУТЬ НАЙСЛАБШИМИ! НАС ВЕСТИМЕ ЛІЯ, БО ЦЕ ЇЇ ПРАВО, АЛЕ ТИ ПОВИНЕН ЗНАЙТИ ЕЛДЕНА І ВБИТИ ЙОГО, ДОКИ ВІН НЕ ВІДКРИЄ ТОЙ КОЛОДЯЗЬ! ЛІЯ — ЗАКОННА СПАДКОЄМИЦЯ ТРОНУ, ТОМУ ЦЕ МАЛО Б БУТИ ЇЇ ЗАВДАННЯ… ЇЇ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ… АЛЕ…

Далі їй хотілося говорити не більше, ніж вимовляти ім’я Гогмагога, потаємника з Глибокого Колодязя. Та й не треба було. Лія непохитно вірила, що її любий брат, разом з яким вона слухала русалчині пісні, не може бути Вбивцею Польоту. Попри все, що вона чула, попри все пережите, їй було легше вважати, що Елден помер, а те чудовисько, яке править руїнами Лілімара й нечисленними місцевими мешканцями — самозванець, який узяв собі його ім’я. Якщо вона виявить, що це таки Елден, і знайде його десь глибоко в лабіринті тунелів і ще глибше в нетрях катакомб, то може завагатися.

І її вб’ють так само, як багатьох її родичів.

— ТИ ПРИНЦ, ЯКОГО ОБІЦЯЛИ, — сказала Клаудія. — У ТЕБЕ Є ВСІ ЧУТТЯ, ЯКИХ НАС ПОЗБАВИЛИ. ТИ НАСТУПНИК АДРІАНА, ТОГО, ЩО ПРИЙШОВ ІЗ ЧАРІВНОГО СВІТУ. ТИ ТОЙ, ХТО ПОВИНЕН ВБИТИ ЕЛДЕНА, ПЕРШ НІЖ ВІН ВІДКРИЄ ПЕКЕЛЬНУ БЕЗОДНЮ!

Айота слухав, широко розплющивши очі й відкривши рота. Мовчанку порушив Вуді. Він говорив тихо, але кожне слово вражало мене, мов удар:

— Тут ось що найгірше, найгірша можливість: те, що вилі­зе з Глибокого Колодязя, назад може не полізти. Відкривши його, Елден ризикує не тільки зробити наш світ сірим, а й повністю знищити. І що потім? Хто знає, куди ця тварюка надумає рушити?

Він нахилився вперед, аж доки його обличчя без очей не опинилося за кілька дюймів від мого.

— Емпіс… Белла… Арабелла… Є й інші світи, крім цього, Чарлі.

Атож. Я з одного з них і прийшов.