Тато відвіз мене в лікарню й чекав унизу, читаючи звіти, поки я нагорі провідував містера Боудітча. І побачив, що на обід у нього теж гамбургер, а до нього — макарони з сиром, але він не надто багато з’їв ні того, ні того. Звісно, він не нагуляв апетит, дві години розмахуючи косою. Він намагався бути люб’язним, подивився на нові фотки Радар (а ще на одну з косою і другу з його наполовину скошеним парадним газоном), але мені було видно, що йому дуже болить. Він весь час натискав на кнопку, яка вивільняла наркотик. Коли він це зробив утретє, пристрій тихо задзижчав, як тоді, коли учасник ігрового шоу дає хибну відповідь.
— От зараза. Перебрав ліміт на годину. Ти краще йди, Чарлі, поки я не почав на тебе гавкати просто тому, що я нещасний. Повертайся в п’ятницю. Ні, в суботу. Може, тоді почуватимуся краще.
— А не кажуть, коли вас випишуть?
— Може, в неділю. Приходила жіночка, сказала, що хоче допомогти мені скласти… — він підняв великі ручиська, вкриті на тильному боці синцями від крапельниць, і зобразив повітряні лапки, — «план одужання». Я її послав. Хоча не грубо. Я намагаюся бути хорошим пацієнтом, але це важко. Тут не лише біль, тут… — він кволим жестом описав коло і безсило опустив руки на покривало.
— Забагато людей, — сказав я. — Ви до цього не звикли.
— Ти розумієш. Слава Богу, що хтось розуміє. І забагато
— Я його застелю, якщо розкажете, де лежить постіль.
— А ти вмієш?
Як син удівця, що був колись дуже активним алкоголіком, я вмів. Так само як прати одяг і купувати харчі. Я був хорошим маленьким співзалежником.
— Так.
— У шафі для білизни. На другому поверсі. Ти вже там був?
Я похитав головою.
— Що ж, тепер маєш нагоду. Вона через коридор від моєї спальні. Дякую.
— Нема питань. А наступного разу, коли прийде та жінка, скажіть їй, що ваш план одужання — це я. — Я встав. — Краще піду, дам вам відпочити.
Я попрямував до дверей. Але він покликав мене на ім’я, і я повернувся.
— Ти — найкраще, що зі мною сталося за довгий час. — А потім, наче звертався як до мене, так і до себе: — Я тобі довірюся. Бачу, вибору в мене нема.
Татові я розповів, що він назвав мене найкращим за довгий час, але про довіру промовчав. Інтуїція підказала це втаїти. Тато міцно обійняв мене однією рукою, поцілував у щоку й сказав, що пишається мною.
Хороший був день.
У четвер я примусив себе знову постукати в двері сараю. Дуже мені не подобалася та приземкувата споруда. Ніхто не постукав у відповідь. І не пошкрібся. Я намагався себе переконати, що той дивний тріскучий звук був плодом моєї уяви, але якщо так, то й Радар його уявила собі, а я сумніваюся, що в собак така розвинена уява. Авжеж, вона могла відреагувати на мою реакцію. Або, якщо по правді, могла відчути мій страх і майже інстинктивну відразу.
У понеділок я покотив нашу газонокосарку нагору вулицею і взявся доводити до пуття напівприборкане подвір’я. Розраховував, що до вихідних буде воно в мене відносно стильне. На наступному тижні мали бути весняні канікули, і я збирався провести їх майже винятково за адресою вулиця Платанова, будинок 1. Помию вікна, потім візьмуся за штахетник — поставлю його вертикально. Я подумав, що містер Боудітч зрадіє, коли це все побачить.
Я саме косив траву вздовж тієї стіни будинку, яка виходила на Соснову вулицю (Радар сиділа всередині, не бажаючи мати нічого спільного з ревучим «Лон Боєм»), коли в кишені завібрував мобільний. Я вирубив косарку й побачив на екрані напис «ЛІКАРНЯ АРКАДІЯ». Із завмиранням у животі я відповів на виклик, упевнений, що зараз мені повідомлять: стан містера Боудітча погіршився. Або ще гірше: він помер.
Так, дзвінок стосувався його, але нічого поганого не сталося. Жінка назвалася місіс Рейвенсбургер і спитала, чи міг би я прийти завтра о дев’ятій, щоб поговорити про «одужання й післяопераційний догляд». Я відповів, що можу, а вона тоді попросила привести з собою когось із батьків чи опікуна. Я сказав: «Можливо».
— Я бачила твоє фото в газеті. З тією чудовою собакою. Містер Боудітч у боргу перед вами.
Я подумав, що вона має на увазі «Сан», і це було цілком імовірно. Але ми з Радар з’явилися на сторінках й іншого видання. Чи, може, слід казати «всіх видань».