На другому поверсі було три спальні, шафа з білизною і ще одна, більша ванна. В його спальні вздовж стін теж тяглися книжкові полиці, а біля того боку ліжка, на якому він вочевидь спав, стояв нічник. Книжки тут були здебільшого в паперових обкладинках — детективи, наукова фантастика, фентезі й горор ще з 1940-х. Деякі з них здавалися дуже цікавими, і я подумав: якщо все буде добре, попрошу позичити декілька. Здогадувався, що Текерей мені піде туго, але «Наречена була в чорному» — річ цілком підйомна. Пишнотіла наречена на обкладинці в чорному одязі, так, але його небагато. На тумбочці лежали дві книжки: одна в паперовій обкладинці під назвою «Щось лихе насуває» Рея Бредбері, а друга — товстий том у палітурці, «Походження фантазії та її місце в матриці світу. Юнґіанська перспектива». На палітурці було зображено лійку, що по вінця наповнювалася зірками.
В першій з двох інших спалень стояло подвійне ліжко, застелене, але вкрите пластиковим простирадлом; третя була геть порожня й смерділа затхлим повітрям. Якби я був у твердих туфлях, а не кросівках, мої кроки моторошно й порожньо в ній відлунювали б.
На третій поверх вели вузькі сходи («Як у “Психо”», — подумав я). То не було горище, але поверху відвели саме цю роль. Три його кімнати були захаращені меблями, серед яких я побачив шість вишуканих стільців, які, напевно, мали стояти довкола обіднього столу, і ліжко з порожньої кімнати, валик лежав на ньому навскоси, по діагоналі. Ще там було кілька велосипедів (один без керма), запорошені картонні коробки зі старими журналами, а в третій, найменшій кімнаті знайшовся дерев’яний ящик з теслярськими інструментами, які, здавалося, походили з тих часів, коли фотографування було в новинку. Збоку видніли вицвілі ініціали А. Б. Я взяв дриль, подумавши, що він стане в пригоді, коли ставитиму опори, але насадка намертво заіржавіла. Та й не дивно. У тому кутку, де залишили інструменти, протікав дах, і всі вони — дриль, два молотки, пилка, рівнемір з каламутною жовтою бульбашкою посередині — геть поіржавіли. Треба щось робити з протіканням даху, подумав я, і то до наступної зими, інакше будуть непоправні структурні пошкодження. Якщо їх уже нема.
Почав я з вікон третього поверху, бо вони були найбрудніші. А якщо точніше, то замизкані. Я одразу зрозумів, що міняти воду у відрі доведеться часто, а внутрішній бік шибок — це лише половина роботи. Зробивши перерву на обід, я підігрів собі бляшанку чилі на старенькій плиті.
— Дати облизати миску? — спитав я в Радар. Вона подивилася на мене знизу вгору великими карими очиськами. — Я нікому не скажу. Хіба що ти сама розкажеш.
Я поставив миску на підлогу, і вона завзято її облизала. А я повернувся до вікон. На той час, коли закінчив роботу, вже давно перевалило за післяобідню пору. Пальці були зморщені, а руки боліли від тертя, проте «Віндекс» і оцет (підказка від ютубу) зробили майже неможливе. Будинок наповнився світлом.
— Мені подобається, — схвалив я. — Хочеш прогулятися до мене додому? Побачити, що там тато поробляє?
Вона гавкнула ствердно.
Тато чекав на передньому ґанку. Його люлька лежала на перилах, поряд з капшучком тютюну. А це означало, що попереду в нас розмова. Серйозна.
Колись тато курив сигарети. Не пам’ятаю, скільки років мені було, коли мама подарувала йому на день народження люльку. То була не така вишукана штука, як у Шерлока Голмса, але я думаю, що дорогá. Пам’ятаю, що мама просила його покинути ракові палички, а він усе обіцяв (розпливчасто, як усі залежні), що дійде й до цього. Люлька все вирішила. Спочатку він зменшив кількість, яку викурював на день, а потім і взагалі від них відмовився, незадовго до того, як мама пішла через клятий міст купити нам на вечерю коробку курятини.
Мені подобався аромат «Трьох вітрил», тютюну, який він купував у крамничці в центрі міста, але частенько нюхати не було чого, бо тютюн постійно закінчувався. Можливо, то була частина маминого хитрого плану, але спитати в неї я так і не встиг. Зрештою люлька опинилася в тримачі на камінній полиці. І простояла там аж до маминої смерті. А потім знову зійшла з полиці. За всі роки його пияцтва я ніколи не бачив його з цигаркою, але з люлькою він ніколи не розставався вночі, коли дивився старі фільми, хоча розкурював її рідко і навіть не наповнював. Загубник і мундштук він практично згриз, тому те й те довелося замінити. Коли тато почав відвідувати зустрічі АА, то брав люльку з собою. Курити там не дозволяли, тому він жував мундштук, інколи (це мені Лінді Франклін розказував) перевернувши чашу догори дном.
Приблизно на його другу річницю люлька повернулася на свою камінну підставку. Одного разу я спитав його про неї, і він відповів так:
— Я вже два роки не п’ю. Гадаю, час мені вже перестати чухати зуби.
Та все ж час від часу люлька залишала своє місце на полиці. Перед важливими нарадами в чиказькому офісі, якщо він повинен був виступати з презентацією. Завжди на роковини маминої смерті. От і тепер він її дістав. З тютюном, а це означало, що розмова буде