Я бачив безпритульних у центрі міста, багато безпритульних, і коли не міг заснути, думками повертався до них. Я багато думав про тих міських мандрівників. У старому одязі, який мішком висів на худорлявих тілах чи розтягувався на огрядних. Кросівки, замотані скотчем. Покривлені окуляри. Довге волосся. Божевільні очі. Перегар. Я уявляв, як ми спимо в своїй машині біля старого залізничного депо чи на паркінгу «Волмарту», серед трейлерів. Уявляв, як батько штовхає поперед себе магазинний візок з усіма нашими мізерними пожитками. У тому візку я завжди бачив свій будильник з тумбочки. Не знаю, чому від цього мене охоплював невимовний жах, але так було.
Скоро мені повертатися до школи, і байдуже, безпритульний я чи ні. Дехто з моєї команди, мабуть, почне мене обзивати Чарлі-Страйком. Хоча це краще, ніж Чарлі Алкашович, але чи довго чекати, коли все це буде разом? Люди на нашій вулиці вже були в курсі, що Джордж Рід більше не ходить на роботу, і майже напевно знали причину. Я себе щодо цього не дурив.
Сім’єю ми ніколи не відвідували церкву і взагалі були не релігійні в загальноприйнятому розумінні. Одного разу я спитав маму, чому ми не ходимо до церкви — тому що вона не вірить у Бога? Вона відповіла, що вірить, але їй не потрібен священник (чи пастор, чи рабин), щоб указував, як правильно в Нього вірити. Сказала, що для цього їй всього-на-всього треба розплющити очі й роззирнутися навколо. А тато казав, що його виховували як баптиста, але він перестав ходити до церкви, коли цю церкву стала більше цікавити політика, а не Нагірна проповідь.
Але одного вечора, приблизно за тиждень до початку занять у школі, мені спало на думку помолитися. Потреба була дуже сильна, майже нездоланна. Я опустився навколішки біля ліжка, склав руки, міцно заплющив очі й помолився про те, щоб батько перестав пити.
— Якщо Ти зробиш це для мене, ким би Ти не був, я зроблю щось для Тебе, — сказав я. — Даю обіцянку і готовий померти, якщо її не виконаю. Просто покажи, що Тобі потрібно, і я зроблю. Присягаюся.
Я ліг у ліжко і тієї ночі проспав не прокидаючись аж до ранку.
Перед звільненням батько працював в «Оверленд Нешнл Іншуренс». Це велика страхова компанія. Ви могли бачити їхню рекламу, ту, в якій розмовляють верблюди Білл і Джилл. Дуже смішна. Тато казав:
— Усі страхові компанії використовують хихотунчики в рекламі, щоб привертати погляди, та коли застрахований подає заяву на відшкодування, стає не до сміху. Це мій вихід. Я
Головний офіс «Оверленду» на Середньому Заході розташований на околицях Чикаго, у провулку, який тато називав Страховим. Коли він їздив на роботу, від Сентрі туди було всього сорок п’ять хвилин за кермом, ну, в щільному потоці машин — година. З того офісу працювали щонайменше сто регуляторів претензій, і одного дня у вересні 2008 року до нього навідався агент, із яким він раніше працював. Його звали Ліндсі Франклін. Тато називав його Лінді. Це було після обіду, ближче до вечора, і я сидів за кухонним столом, робив уроки.
Той день закарбувався в пам’яті мерзенно-гівняним початком. У будинку й досі злегка смерділо димом, хоч я й попшикав скрізь «Ґлейдом». Тато вирішив приготувати на сніданок омлет. Бог його знає, чому він прокинувся о шостій ранку й чому вирішив, що мені потрібен омлет, але він побрів з кухні до туалету або ввімкнути телевізор і забув, що стоїть на плиті. Важкий був бодун, не сумніваюся. Я прокинувся під завивання детектора пожежної сигналізації, побіг на кухню в трусах і побачив величезну хмару диму. На пательні лежало щось подібне до обвугленого поліна.
Я згріб усе в подрібнювач сміття і приготував собі пластівці. На татові все ще був фартух, і це виглядало дуже тупо. Він спробував попросити вибачення, і я промимрив щось у відповідь, аби він заткнувся. Пам’ятаю, що протягом тих тижнів і місяців він постійно намагався перепрошувати і мене це до сказу бісило.
Але також то був незабутньо класний день, один з найкращих, — завдяки тому, що сталося ввечері. Ви, певно, звикли до чогось крутішого, але я все одно розповім, бо ніколи не переставав любити свого тата, навіть коли він мені не подобався, і цей епізод історії мене ощасливлює.