Кіра згадала про античну монету Марселевого тата, яку їй передала Моніка. Вона вишпортала її з кишені й заходилася зацікавлено розглядати. Один бік дуже стерся, годі було щось роздивитися, зате на іншому чітко проступало обличчя якогось чоловіка, напевно, цезаря. Кірі видалося, що той мав дуже мудрий вигляд. І могутній... Та, вочевидь, кожний володар був могутнім...
Під викарбованим обличчям виднілося ім’я, однак відчитати його майже не вдавалося: Марк А... Довший час Кіра безпорадно приглядалася до монети. Як довідатися, що пов’язано з отими двома боками монети?
Її погляд, мабуть, уп’ятдесяте ковзнув обличчям цезаря. Марк А..., Марк А... Якби ж то пощастило розшифрувати ім’я можновладця. Раптом Кіра згадала про збільшувальне скло, яке їй подарувала мудра бабця. Вона вийняла його з кишені, наблизила до напису й прочитала:
МАРК АВРЕЛІЙ.
З уроків історії Кіра знала, що Марк Аврелій був видатним і мудрим цезарем. Принаймні вчитель історії, пан Райх, був дуже високої думки про нього.
Дівчинка вже хотіла було відкласти лупу набік, як раптом помітила, що обличчя цезаря на монеті ледь ворухнулося. Налякана, вона пожбурила монету на ліжко. “Бути такого не може! Під лупою оживають лише світлини”, подумала вона. Та хтозна, тоді ж їх ще не існувало; можливо, відбиток на монеті служив колись замість фотографії. Обличчя цезаря знову ожило, і відразу пролунав унутрішній голос. Спершу Кіра нічого не розуміла: голос видавався старечим і надзвичайно слабким, долинав ніби здалеку, однак згодом набрав потуги, і вже можна було розчути кожне слово:
– Той, кому до рук потрапить ця монета, нехай знає: ти теж маєш два боки. Справжнього щастя зазнаєш лише тоді, коли зважатимеш на обидва. Поглянь на свій зовнішній бік – він нагадує тобі, що в цьому світі ти потребуєш грошей, щоб мати змогу жити й задовольняти свої матеріальні потреби.
Внутрішній бік нагадує про божественну владу; ти мусиш навчитися бути вдячним і допомагати іншим. З кожним проявом допомоги збільшується божественний бік у тобі. Обидва боки належать твоєму характерові; обидва важливі; обидва вкупі задовольняють твої потреби. Не занедбуй жодного з них, інакше не бачити тобі щастя.
– Це ж треба! – схвильовано вигукнула Кіра. – Неймовірно! До мене промовляє цезар, який уже приблизно... – вона швидко полічила подумки, – дві тисячі років як помер.
Дівчинка схопила аркуш паперу й похапцем записала все, що пригадала з почутого. Вона ще кілька разів прикладала лупу до зображення на монеті й щоразу чула ті самі слова.
Нарешті Кіра ретельно записала почуте.
– Дякую, Ваша Величносте! сказала вона й уклонилася так, як бачила в якомусь фільмі. Звісно, їй ще ніколи не доводилося зустрічатись зі справжнім цезарем. Та й певності вона не мала, чи саме так годиться звертатись до давнього володаря. Що ж, принаймні спробувала.
Тепер вона знала, що означають два боки монети. Але цього надто мало, щоб написати гарний твір. Дівчинка добирала різні форми викладу й вступу нічого не подобалося. А тоді вирішила викласти все власними словами. Могла навіть спокійно зізнатися, якщо чогось не розуміла. Отож у Кіри вийшло таке: