Кіра й таємниця бублика полностью

Усі її підтримали. Уже за три години діти сформулювали всі п’ять правил і дійшли висновку, що ніколи не зуміли би це зробити так добре поодинці. Гуртом вони мали більше досвіду та знань. Співпраця дала можливість вичерпно сформулювати тези до кожного правила. З досягнутими результатами друзі подалися до свого тьютора.

Містер Найс уже приготував гарячий шоколад і подбав про бублики.

– Щодо символів... – мовив він, усміхаючись. – Влучно сказано, дірка бублика – символ невидимого осердя, тобто характеру, який ми прагнемо в собі виробити.

Як на Кірин смак, бублики були нічим не гірші за ті, що пекла пані Ганенкамп. Невдовзі всі символи були з’їдені.

Право першим зачитати вголос свою картку одержав містер Найс, бо ж і тиждень починається з понеділка.

ПРИВІТНІСТЬ

·               Я щиро бажаю, щоб іншим велося так само добре, як і мені.

·               Я не хочу нікого скривдити. Я тримаю себе в руках: ніколи не встряю у сварку.

·               Я скромний і сповнений поваги. Можу не завжди мати рацію.

Діти були вражені. На їхню думку, правило було дуже вичерпно сформульоване.

Містер Найс скромно кивнув.

– Я питав поради в багатьох людей і чимало років над цим роздумував...

– А як бути, якщо інша людина змушує мене до сварки? – запитала Кіра. – Невже привітно усміхатися?

– З цього приводу я розповім одну історію, – мовив містер Найс. – У ній ідеться про старого майстра, якого образив і спровокував на сварку один молодий запальний воїн. Майстер мовчки стерпів усі бридкі лайки. Зрештою, роздратований воїн подався геть. Однак учні не зрозуміли поведінки старого учителя. Вони допитувалися в нього, чому він гідно не відповів на образи. Майстер запитав:

– Якщо вам хтось хоче щось дати, але ви не приймаєте дарунка, кому тоді належить ця річ?

– Звісно, усе ще тому, хто хотів дарувати, – відповіли учні.

– Це ж стосується люті й ненависті, – мовив учитель. – Якщо ми їх не приймаємо, вони залишаються в того, хто намагався їх віддати...

Діти уважно слухали розповідь.

– То ось що ви мали на увазі під словами “не встряю у сварку”, – озвалася Сенді. – Не треба реагувати на озлобленість, тоді лють залишиться тому, іншому.

Учитель кивнув.

– Ох і нелегко це, – зітхнув Марсель.

– Доки існують такі хлопці, як Губерт, це дійсно буде нелегко, – підтримала брата Кіра.

Вона вже розповіла друзям про зверхню й образливу поведінку старшого хлопця із зачіскою з рівненьким проділом.

– Якби не понеділок, коли ми говоримо про “привітність”, дістав би він прочухана за свій дурнуватий проділ! – не стримався Марсель.

– Привітність сильніша за насильство, – серйозно заперечив містер Найс. – Будьте завжди привітними! Здебільшого людям набридає довго злитися на когось. Якщо хтось і далі продовжує шукати сварки, просто відійдіть.

Кіра згадала прикрий випадок з місіс Стівенс, огрядною жінкою з американського консульства. То був жахливий конфлікт. Але потім дівчинка вибачилася, і поведінка Кіри так розчулила ту пані, що вона щиро підтримала її. “Може, привітність і справді здатна побороти неприязнь...” – подумала Кіра.

Усі п’ятеро записали текст на своїх картках, а нижче додали: “Історія про майстра, який уник сварки”. Додатково Кіра занотувала собі на звороті випадок з місіс Стівенс.

Діти із приємністю відчули, як користуються картками.

Містер Найс запитав, чи на сьогодні досить дискусії, однак діти вирішили поговорити ще про одне правило.

Темою вівторка була “відповідальність”. Марсель прочитав уголос:

БРАТИ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

·               Я завжди маю вибір, як реагувати на те чи інше. Я сам вирішую, як поводитися в конкретній ситуації.

·               Я не даю заманити себе в пастку з’ясування справедливості, натомість зосереджуюся на тому, що вмію, знаю і маю.

·               На кого перекладаю вину, тому й силу даю.

Містер Найс схвально заплескав у долоні й щиро похвалив Марселя. Той знічено пояснив:

– Ми всі над цим працювали. Кіра розповіла про вашу з нею розмову. Сам би я ніколи так не зумів сформулювати, – і додав: – Ми пропонували б дописати ще приклад з помаранчею.

– Якою помаранчею? – удав учитель, ніби вперше чує.

Кіра кинулася виручати Марселя:

– Ви ж мені пояснювали, що помаранча завжди відповідає тому, що є в ній... Незалежно від зовнішніх впливів.

Містер Найс засміявся:

– Дуже добре зауваження. Я пишаюся вами!

Діти записали собі текст Марселя.

– Ми сьогодні зробили перший важливий крок, – підсумував учитель. – Пропоную продовжити вже завтра.

Друзі попрощалися. Кіра квапилася, бо сьогодні вона мала провідати Анну, хвору дівчинку, яка минулого року виграла ораторський конкурс.