Кіра й таємниця бублика полностью

– Мені треба трохи поспати, – мовила Анна. – Тоді я відразу почуватимуся ліпше. Не турбуйся. Я рада, що мала змогу поспілкуватися з тобою. Подумай над тим, про що ми говорили. Якщо захочеш, можемо ще перед самим конкурсом потренуватися трохи удвох.

Кіра радо погодилася і в пориві вдячності обійняла хвору дівчинку. Вона полюбила нову подругу всім серцем і щиро захоплювалася її мужністю. А потім хутко попрощалася.

Кілька тижнів пролетіли, немов одна мить. Роботи було по вуха: п’ятеро дітей відвідували курси й регулярно зустрічалися з містером Найсом, а у вільний час дискутували на тему семи правил життя й розважалися.

До того ж Кіра кожні три-чотири дні провідувала Анну. Між обома дівчатками невдовзі зародилася міцна дружба. Кіра успішно удосконалювала свою промову, яка дійсно була важливою для неї. Це було послання її серця. Вона збагнула, що навіть над серйозною, щирою доповіддю треба багато працювати. І не було для неї кращої наставниці понад Анну.

Крім того, діти доповнили решту карток із правилами життя. Під час наступної зустрічі з містером Найсом вони розмовляли про третє й четверте правило.

ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ

·               Я відгукуюсь про інших тільки доброзичливо. Якщо не маю сказати нічого доброго, ліпше промовчу.

·               Без потреби не критикую інших. А якщо вже доходить до цього, то висловлююся в дуже ввічливій, доброзичливій формі.

·               Зосереджуюся лише на доброму та гарному в людині.

У цій картці діти занотували ще таке:

“Ти будеш світлом, помічаючи світле, і будеш брудом, помічаючи лише бруд”.

Стосовно цього правила Кіра вже мала чимало чудових прикладів: Сенді, містера Найса, пана Ґольдштерна. Щоразу, спілкуючись із ними, Кіра почувала себе набагато ліпше. Своїми спостереженнями дівчинка поділилася із друзями. Містер Найс похвалив її й запропонував:

– Завжди, коли не матимеш певності, як саме засвоїти правило, думай про цих людей. Запитуй себе: “А як би вчинила на моєму місці та чи інша особа?” І відразу знатимеш, як треба повестися.

Усі п’ятеро занотували Кірині приклади на своїх картках. Моніка відчувала велике полегшення, бо тепер ані Кіра, ані Марсель з неї не насміхалися. Третє правило вона вважала найбільш змістовним. Згодом мова зайшла про четверте правило.

ДОПОМАГАТИ Й ДАВАТИ

·               Усім людям, які трапляються на моєму шляху, я бажаю лише добра.

·               Я дарую щось людині без жодної користі для себе – просто так, – аби показати, як її ціную.

·               Немає нічого кращого, як допомагати іншим.

·               Я шукаю, кому б допомогти, і стаю від цього щасливішою людиною.

“Коли мені кепсько на душі, я замислююся над тим, кому я міг би допомогти й принести радість. Тоді й мені відразу стає легше...”

Вивчивши це правило, діти все пообіддя роздумували, що б такого зробити.

Виникло два задуми.

Спершу вони виготовили для містера Найса чималенький плакат, на якому великими літерами написали:

Під написом приклеїли свої фотокартки. Коли із цією справою було покінчено, Сенді запропонувала:

– Помешкання містера Найса так і проситься, що його поприбирали. Не зашкодило б порозставляти все на свої місця. Що скажете на те, аби наступної неділі довести його будинок до ладу, щоб усе там сяяло?

Пропозиція всім дуже сподобалася, навіть Марселеві та Пітерові, яким прибирання ніколи не було до смаку.

Діти віднесли плакат своєму тьюторові, той неймовірно зрадів і відразу повісив його над письмовим столом. Щоб завжди був перед очима, сказав він. Потім діти вручили йому конверт з ордером на генеральне прибирання помешкання. Учитель не зразу збагнув, у чому суть подарунка. Він трохи знічено окинув поглядом вітальню й пробурмотів:

– Ox, ox, о-о-о-о-х... Ваша правда! Зразковою охайністю тут дійсно не пахне... Раніше я мав покоївку, але вона виїхала... – а тоді раптом просяяв: – Неймовірно! Я знову матиму чисте помешкання!

Наступної неділі довелося добряче попітніти, але всі були страшенно задоволені. До того ж містер Найс мав стереопрогравач і розкішну музичну колекцію. Коли усі п’ятеро нарешті подалися на вечерю, вони почувалися гордими й щасливими. Допомога дає море радості – у цьому друзі були одностайними.

Другий задум був дещо складніший. Під час одного з відвідувань Анни Кіра довідалася, що дівчинка мріє побувати в Діснейленді. Але дорога туди неблизька, та й подорож автомобілем надто виснажлива.