– Так і з друзями, з якими запізнаєшся під час мандрівок, – зітхнула вона. – Завжди доводиться прощатись. Із цією допомогою точнісінько так... Спершу Мані вмів розмовляти, а потім раптом утратив ту здатність. А тепер ось лупа... Вона стала цілком звичайним збільшувальним склом.
– Замість того, щоб зосереджуватися на втратах, тішся краще, що ти її так довго мала у своєму розпорядженні, – порадила жінка. – Нам уже не потрібен човен, який доправив нас до протилежного берега...
– А якщо доведеться повертатись на той берег, від якого я відпливла? – запитала Кіра.
– У житті такого не буває, – заперечила Шанія Біла. – У житті простуєш тільки вперед. Зупиняєшся час від часу, аби набратися сил, однак ніколи не повертаєш назад.
– Іноді мені хочеться стати хоч би на два роки молодшою, – пробурмотіла Кіра. – Тоді все було простіше.
– Гадаю, цього час від часу бажає собі кожен, – кивнула старенька. – Навіть ми, дорослі... Але життя – це подорож, яка веде нас лише вперед. Спочатку більшість людей роз’їжджаються на всі боки вибудовують своє кільце бублика: відвідують школу, шукають роботу, винаймають або купують помешкання, беруть у кредит авто, заощаджують гроші або їх інвестують... Згодом, певної миті, подорож заводить декого з людей усередину себе, і вони концентруються на формуванні свого характеру. Це – дірка від бублика, його осердя. Та куди б не спрямовувала нас життєва мандрівка, ми завжди рухаємося до нових берегів, до нових пригод. Мудра людина в цій мандрівці думає і про матеріальний добробут, і про характер.
Кіра не була цілком упевнена, що до кінця збагнула суть того, що сказала старенька, однак пані Біла заспокоїла її:
– Зараз це тобі не конче розуміти, але скоро все збагнеш сама!
Домогтися більшого від мудрої бабці Кірі не вдалося.
Наступного дня Шанія Біла мала день народження. Кіра вже тривалий час обмірковувала, чим потішити стареньку, і нарешті придумала. В одній маленькій крамничці вона відшукала дивовижно гарний білий кристал унікальної форми – майже ідеально овальний. Коштував він позахмарно... Однак Кіра мала підстави розраховувати на знижку, бо доглядала песика власника крамниці.
Дівчинка поклала кристал у червону картонну шкатулку, пов’язала гарний бант й побігла до будиночка старенької, яка явно не сподівалася жодних гостей. Кіра подала їй подарунок і заспівала “Happy Birthday”.
Шанія Біла обережно поклала шкатулку собі на коліна й дослухала пісеньку до кінця. В її очах зблиснула сльоза.
– Ти навіть не уявляєш, як давно мене востаннє вітали з днем народження, – тихо мовила вона. – І подарунків я не одержувала вже багато-багато років...
– Але ж ви його навіть не розгорнули, – нетерпляче квапила стареньку Кіра.
Жінка поволі розв’язала бант, а тоді нарешті – ця мить тривала так довго – відчинила шкатулку. Вона була вражена, побачивши кристал, шанобливо взяла його в руки і вже не стримала сліз.
– Він чарівний, – прошепотіла старенька. – Просто чарівний! Такого розкішного мінерала я ще в житті не бачила! Це мій найгарніший Білий камінь...
Жінка міцно пригорнула Кіру до себе. Дівчинка вкотре збагнула, яке це неймовірно фантастичне відчуття – давати радість іншим.
Бабця урочисто поклала кристал за скло шафки в кутку. Вона ще довго не могла заспокоїтися, тепер її обличчя сяяло ще променистіше, ніж доти.
– Є ще одна остання справа, яку я хотіла б обговорити з тобою, – мовила жінка.
– Ми ще не одну справу обговоримо удвох, – бадьоро урвала її Кіра.
Старенька не дала себе збити з пантелику й вела далі:
– Знаєш, що є твоїм найбільшим скарбом?
Кіра розгублено глянула на неї.
– Мані? – спробувала відгадати вона.
– Так, твій песик – справжній скарб, – засміялася мудра бабця. – Але я маю на увазі дещо інше – твоїх друзів. Усі вони добросерді діти, які прагнуть навчатися й ставати ліпшими.
– Хіба ж не всі діти прагнуть учитися? – здивувалася дівчинка.
– Самого лише прагнення вчитися недостатньо, – заперечила Шанія Біла. – Питання в тому, навіщо ми вчимося. Ти, вочевидь, хочеш учитися, щоб стати кращою людиною, і при цьому розвинула в собі чудовий талант: спонукати інших до прояву кращих рис характеру.
Кіра знічено намагалась заперечити, однак стара пані не дозволила збити себе з думки:
– Ти добре впливаєш на своїх друзів і прагнеш спілкуватися з людьми, які добре впливають на тебе. У цьому полягає таємниця успішного й щасливого життя. Це – шлях до Білого каменя.
– До речі, про Білий камінь, – згадала Кіра. – Мені б хотілося нарешті більше про нього довідатись.
– На все свій час. Незабаром ти вирушиш на пошуки свого Білого каменя, та поки що не забувай працювати над сімома правилами життя й триматися товариства добрих людей, – порадила мудра бабця.
Кіра вже знала: якщо Шанія Біла розмовляє таким тоном, більше з неї нічого не витягнути. А їй так кортіло довідатися про Білий камінь... Раптом у душі Кіри зринуло відчуття, що невдовзі на неї чекають нові пригоди... і Білий камінь відіграє в них найважливішу роль.