– Я вже знаю, — прошепотів козак. — Вона відкрила якусь вашу велику таємницю і не тримала язика за зубами? Наприклад, те, що ви стали пустельниками не тому, що вам набрид монастир, а тому, що вам довелося звідти втекти?
Відлюдник довго мовчав, і коли вже здавалося, що він не відповість на питання, повільно кивнув головою.
– Вона сказала на одне речення забагато і не там, де потрібно. Як молода, дурна коза. Я мусив захищатися. Але як тільки випала нагода, я дозволив їй втекти. Напевно, вона досі переконана, що змогла мене перехитрити.
– А ця таємниця, – Сергій все ще дивився на обличчя співрозмовника, спотворене неприємними спогадами, – це, мабуть, секрет вашого походження.
Пустельник посміхнувся, його завжди суворе обличчя тепер набуло теплого, дуже людського виразу.Він виглядав як добрий старенький, улюбленець дітей, який знає тисячі казок і роздає їм смаколики.
– Ти вже раніше здогадався, правда, соколе?
– Так. Але я боявся цієї думки і точно не висловив би її вголос. Навіть зараз…
– Так, хлопче, – перервав його старий, – я вовк.
Сергій дійсно здогадувався про це, особливо з того моменту, як відлюдник відкрив йому таємницю і спосіб позбутися жахливого болю і слабкості, але ці слова, коли вони пролунали, вразили його. Вовк… Перевертень…
Хтось із племені, яке заподіяло йому стільки зла, якому і він заподіяв зло! Найгірший ворог. Найстрашніший кошмар.
– А насправді я повинен сказати, – сказав після хвилини роздумів пустельник, – що я походжу з вовчого племені. Бо справжнім вовком я перестав бути давно, коли зрікся їхніх звичаїв. Але я також не такий, як ті, хто приходить до мене за порадою… – Він махнув рукою. – Все це дуже заплутано. Але не можна заперечувати, що в моїх жилах тече кров, яку ти так ненавидиш.
– Ось чому ви так багато про них знаєте… І зовсім не з книг, – після довгої паузи промовив хорунжий.
Відлюдник знизав плечима.
– І з книг, і не з книг. Не думай, що всі вовки досконало знають свою історію, нібито їм відомо, від кого і звідки вони походять. Це знання доступне небагатьом, решті достатньо прав, записаних на святих стовпах у кожній січі. І навіть ті, хто вміє їх викарбувати, не завжди знають, що насправді в них міститься. А в книгах я знайшов те, про що в січах не говорять, а в будь-якому разі не говорять голосно, а часто навіть обманюють звичайних вовків. Над усе вовкозаки свято переконані і мають бути переконані, що походять у прямій лінії від предків, які мали такі самі атрибути і звичаї, як і вони. Люди повинні вважати їх загрозою, а не родичами, з якими вони ділять світ. Так їм легше. Людям, втім, теж.
– Це дуже нерозумно, адже той князь став вовком, щоб врятувати своїх.
Старий коротко засміявся.
– Світ не ґрунтується на розумі та здоровому глузді, мій хлопче. Якби так було, не існувало б ані зла, ані добра. Вони не були б потрібні, бо розум за своєю природою визначав би шлях поведінки. Поки вовки жили далеко від людських поселень, викрадаючи жінок лише зрідка, було легко зберігати таємницю. Але людський рід має таку властивість, що розмножується все швидше, росте на землі, яка раніше перебувала під виключним пануванням перевертнів. Зростає ненависть. Тим більше, що посилання на розум і здоровий глузд глузду не має. А добро і зло змішуються, як у великому розпеченому тиглі. І я переконаний, що чим більше буде наростати конфлікт, чим сильніше людський рід буде стикатися з вовчим, тим більше почнуть виходити на поверхню всілякі брехні та напівправди, якими живилися обидві сторони.
Сергій зітхнув. Це було не для його голови. Такі роздуми личать ченцям чи пустельникам, а не простому воїну. Добро і зло були вписані в життя Богом, і не варто було надто зациклюватися на цьому.
Тим часом старий продовжував:
– Вовки стали новим народом. Вони запобігли загрозі, але самі стали вигнанцями. Напевно, ти мав можливість переконатися, що люди не люблять відмінності, бояться їх. Навіть повстання Хмельницького спалахнуло через те, що православні та римо-католики не можуть домовитися щодо уніатів. Так, так, я знаю, — перервав він Сергія, який починав протестувати. – Йшлося також про кривди, завдані Богдану Чаплинським, про реєстр, про сотню інших питань. Але насправді все зводиться до інаковості. Для старости будь-який козацький писар був ніким, бо був іншим, не дотягував до нього достоїнством і до колін. Реєстрові козаки мають кращу долю, ніж інші. Так вони інші чи ні? Тільки от усі хотіли б потрапити під захист польського короля, отримувати одяг і грошове забезпечення. Не можуть, тому приєдналися до бунту. А тебе Хмель послав, щоб ти вирізав вовкозацьких старих та дітей, щоб через це приподобатися цареві. А цар ненавидить вовків, бо не терпить кожного, хто прагне бути вільним, хто є іншим, ніж його підстилки та мужики, які лише б'ють поклони.
– Я не пишаюся тим, що вчинив, - буркнув Сергій.