Місячний камінь полностью

—  А чи не краще нам спочатку пересвідчитись, що й інші дами і джентльмени теж погодяться на це?

—  Єдина інша дама в цьому домі — міс Веріндер, — відповіла моя пані здивовано. — Єдині джентльмени — мої племінники, містер Блек і містер Еблуайт. Можете не сумніватись — вони не відмовляться.

Я нагадав міледі, що містер Годфрі вже від'їжджає. Не встиг я промовити ці слова, як містер Годфрі сам постукав у двері, щоб попрощатися; слідом за ним увійшов і містер Френклін, який зібрався провести його до станції. Міледі розповіла їм про наші утруднення. Містер Годфрі відразу відповів згодою. Він гукнув на Самюеля у вікно, щоб той вніс назад його чемодан, а потім сам віддав ключ сищикові Каффу.

—  Коли слідство закінчиться, мої речі можна переслати до мене в Лондон, — сказав він.

Сищик прийняв ключі і чемно промовив:

—  Мені жаль, що я завдаю вам клопоту, сер, через просту формальність, але приклад джентльменів примирить з обшу­ком і слуг.

Містер Годфрі вельми люб'язно попрощався з міледі і попросив передати його шанування міс Речел у таких ви­разах, які ясно свідчили, що він не приймає її «ні» за оста­точну відмову і має намір при першій же нагоді знову освід­читись. Містер Френклін, виходячи слідом за своїм кузе­ном, сказав сищикові, що всі його речі готові для огляду і що все, що належить йому, ніколи не замикається. Сержант Кафф висловив йому свою вдячність. Його план, запам'я­тайте, був сприйнятий міледі, містером Френкліном і місте­ром Годфрі з надзвичайною готовністю. Лишалось тільки одержати згоду міс Речел, перш ніж скликати слуг і почати розшуки замазаного одягу.

Непояснима нелюбов міледі до сищика, здавалося, ще більше посилилась після того, як ми знову залишились утрьох.

—  Якщо я пришлю вам ключі міс Веріндер, — сказала вона, — гадаю, вам поки що від мене нічого не треба?

—  Прошу вашого пробачення, міледі, — відповів сержант Кафф. — Але перш ніж ми почнемо, я хотів би загля­нути в білизняну книгу. Може статись, що замазаний одяг належить до білизни. Якщо ці розшуки не дадуть ніяких результатів, я попрошу дати мені відомості про всю білизну, що є в будинку, і про всю білизну, яку віддали прати; якщо якої-небудь речі невистачатиме, можна буде припустити, що саме на ній і залишилася фарба і що цю річ навмисне заховала вчора або сьогодні та особа, якій вона належить. Інспектор Сігрев, — додав сержант, обернувшись до мене, — звернув увагу служниць на пляму, коли вони скупчилися в кімнаті у четвер вранці. Можливо, містере Беттередж, і це виявиться однією з багатьох помилок інспектора Сігрева.

Міледі звеліла мені подзвонити, щоб принесли книгу запису білизни. Вона лишалася з нами доти, поки не принес­ли цю книгу, на той випадок, якби, проглянувши її, сищик Кафф знову схотів що-небудь спитати.

Білизняну книгу принесла Розанна Спірман. Ця дівчи­на вийшла сьогодні до сніданку надзвичайно бліда і змарні­ла, але вона вже трохи видужала після вчорашньої слабості і приступила до своїх обов'язків. Сищик Кафф пильно поди­вився на нашу другу служницю — на її обличчя, коли вона входила, і на її криве плече, коли вона виходила.

—  Ви ще щось маєте мені сказати? — спитала міледі з нетерпінням, бажаючи якомога швидше позбутися сищика.

Великий Кафф відкрив білизняну книгу, розібрався в ній за півхвилини і знову закрив її.

—  У мене до вас, міледі, тільки одне запитання, — сказав він. — Молода жінка, яка принесла сюди цю книгу, служить у вас так само давно, як і інші слуги?

—  Чому ви про це запитуєте?

—  Тому, що коли мені востаннє довелось бачити її, вона сиділа в тюрмі за крадіжку.

Після цього не лишалось нічого іншого, як розповісти йому всю правду. Моя пані звернула особливу увагу на гарну поведінку Розанни в її домі і згадала, що наглядачка виправ­ного будинку була про неї якнайкращої думки.

—  Сподіваюсь, ви не підозрюєте її? — спитала на закін­чення міледі вельми серйозно.

—  Я вже казав вам, міледі, що до цього часу нікого в домі не запідозрював у крадіжці.

Після цієї відповіді міледі підвелася, щоб іти нагору, по ключі міс Речел. Сержант випередив мене, квапливо від­чинивши перед нею двері і дуже низько вклонившись їй. Міледі затремтіла, проходячи повз нього.

Ми чекали, чекали, а ключів усе не було. Сищик Кафф не промовив до мене жодного слова. Він повернув до вікна своє меланхолійне обличчя, заклав у кишені свої кістляві руки й тихо насвистував про себе «Останню літню рожу».