— Не може бути, щоб ця молода жінка, Розанна Спірман, зі своєю зовнішністю, мала коханця, — сказав він. — Але в інтересах цієї дівчини я повинен спитати у вас зараз, чи не придбала вона, бідолашна, за прикладом інших, залицяльника?
Що означало його запитання саме тепер? Замість відповіді я витріщився на нього.
— Річ у тім, що я помітив Розанну Спірман у кущах, коли ми йшли стежкою, — сказав сищик.
— Це тоді, як ви сказали «ага»?
— Так, коли я сказав «ага». Якщо в неї є коханець, така поведінка нічого не значить. А якщо нема, то при даному становищі, яке склалося в домі, це дуже підозріло, і, як мені не прикро, я змушений буду діяти відповідним чином.
Ну, що я міг йому сказати? Я знав, що чагарник був улюбленим місцем прогулянок містера Френкліна; я знав, що він, мабуть, зверне на цю стежку, повертаючись із станції; я знав, що Пенелопа не раз заставала тут свою подругу і завжди запевняла мене, що Розанна хотіла привернути увагу містера Френкліна. Якщо моя донька мала рацію, то могло статись, що Розанна чекала тут повернення містера Френкліна саме в той час, як сищик помітив її. Я не знав, що робити — чи розповісти про химерну думку Пенелопи, як про свою власну, чи дати можливість сердешній дівчині постраждати від наслідків, до того ж дуже серйозних, у зв'язку з підозрою сищика Каффа? Виключно з жалю до дівчини — клянусь честю і душею, з жалю до дівчини — я дав сищикові необхідні пояснення й розповів, що Розанна по вуха закохалася в містера Френкліна Блека.
Сержант Кафф ніколи не сміявся. В тих випадках, коли що-небудь здавалось йому смішним, кутики його губ трохи кривилися, тільки й того. От і зараз він злегка скривив рот.
— Чи не краще було б вам сказати, що вона мала безглуздя народитись потворною і всього-на-всього служницею? — спитав він. — Закохатися в такого джентльмена, як містер Френклін, здається мені не найбільшим безглуздям в її поведінці. Однак я радий, що справа з'ясувалась: якось легше на душі, коли хоч яка-небудь загадка розв'язується. Так, я залишу це в секреті, містере Беттередж. Я люблю обходитись ніжно з людськими слабкостями, хоча в моїй професії не так-то вже й часто трапляється така нагода. Як ви гадаєте, містер Френклін не запідозрює, що ця дівчина упадає за ним? Е, якби Розанна була гарненька, він не забарився б про це взнати. Некрасивим жінкам непереливки на цім світі: сподіватимемось, що вони одержать винагороду на тім. Який гарний сад у вас і який прекрасний вигляд має газон! Погляньте-но самі, наскільки гарнішими здаються квіти, коли їх оточує трава, а не гравій. Ні, дякую. Я не зірву троянди. В мене серце крається, коли їх зривають, точнісінько так, як у вас болить серце, коли в кімнаті для слуг щось не гаразд. Ви не помітили, бува, чогось незвичайного для вас у поведінці слуг, коли вперше рознеслася звістка про зникнення алмаза?
Досі я тримався досить відверто із сищиком Каффом. Але вкрадливість, з якою він удруге звернувся до мене з цим запитанням, змусила мене насторожитись. По правді кажучи, мені була вельми не до вподоби думка допомагати його розшукам, якщо вони, ці розшуки, немов змія в траві, приводили його до моїх товаришів — слуг.
— Я нічого не помітив, — сказав я, — крім того, що ми всі розгубилися, в тому числі і я.
— О! — сказав сищик. — Це і все, що ви маєте мені сказати?
Я відповів з байдужим виглядом (тішу себе цією думкою):
— Оце і все.
Похмурі очі детектива Каффа пильно подивилися мені в обличчя.
— Містере Беттередж, — сказав він, — дозвольте потиснути вам руку. Ви мені надзвичайно подобаєтесь.
Я ніяк не міг збагнути, чому він вибрав саме цю хвилину, коли я обдурив його, щоб висловити мені свою прихильність. Я трохи запишався — справді, трохи запишався тим, що нарешті обдурив знаменитого Каффа!
Ми повернулись додому. Сержант попросив, щоб я виділив йому для допиту окрему кімнату, а потім присилав туди по черзі всіх слуг, що живуть у будинку.
Я привів сищика Каффа у свою власну кімнату, а потім скликав усіх слуг у передпокій. Розанна Спірман прийшла разом з іншими, як і завжди. Вона була по-своєму не менш кмітлива, ніж сищик, і мені здається, що вона чула в чагарнику, як він розпитував мене про слуг, перш ніж помітив її. Але в неї був такий вигляд, наче вона зроду не чула про існування такого місця, як чагарник.
Я посилав до сищика одну служницю за другою, як мені було наказано. Першою ввійшла в судилище, тобто до моєї кімнати, куховарка. Вона була там недовго, а коли вийшла, то її висновок був такий:
— Сержант Кафф не в настрої, але він справжній джентльмен.
Слідом за нею пішла покоївка міледі. Затрималась вона там значно довше. Коли вийшла, то зробила такий висновок:
— Якщо сержант Кафф не вірить порядній жінці, то він міг би, в усякому разі, лишити свою думку при собі!
Далі пішла Пенелопа. Була хвилин зо дві, не більше. Її висновок:
— Сержанта Каффа дуже шкода; напевно, він, тату, замолоду був нещасливий у коханні.
Після Пенелопи пішла старша служниця. Затрималась, як і покоївка міледі, досить довго. Вона сказала:
