Озирнувшись, я побачив, що стою на тому самому місці, де Розанна Спірман розмовляла зі мною того дня, як перед нами раптом з'явився містер Френклін після приїзду з Лондона. Поки мій погляд стежив за сищиком, думки мої мимоволі полинули до того, що відбулось тоді між Розанною і мною. Повірте, я майже наяву відчув, як сердешна дівчина крадькома взяла мою руку в свою і з вдячністю потисла її за ласкаві слова, сказані їй. Запевняю вас, я майже почув, як її голос говорив мені, що Тремтливі піски наче притягують її мимоволі, майже бачив, як засяяло її обличчя, коли вона вперше помітила містера Френкліна, який несподівано вийшов до нас із-за горбів. Чим далі заглиблювався я в ці спогади, тим більший смуток огортав мене, а коли я оглянувся навкруги, щоб відірватись від своїх думок, — вигляд пустельної бухточки ще більше розстроїв мене.
Останнє вечірнє світло швидко згасло, і над цією безлюдною місцевістю нависла якась зловісна тиша. Хвилі океану безшумно набігали на велику піщану обмілину в бухті. А всередині бухти вода стояла непорушна й похмура, ані найменший подих вітерця не тривожив її. На мертвій поверхні води плавали шматочки жовто-білої твані. Піна і слиз тьмяно виблискували в тих місцях, де останні промені ще падали на них поміж двох великих скель, що виступали в море з півночі і півдня. Почався відплив, тим часом як я стояв і чекав, широка коричнева поверхня Тремтливих пісків почала вкриватися брижами й тремтіти, — це був єдиний рух у цьому жахливому місці.
Я бачив, як сищик здригнувся, коли тремтіння піску впало йому в очі. Подивившись хвилин зо дні, він відвернувся й підійшов до мене.
— Непевне це місце, містере Беттередж, — сказав він, — і жодного сліду Розанни Спірман на всьому березі, куди б ви не поглянули.
Він повів мене ближче до берега, і я сам переконався, що на піску виднілись тільки його й мої сліди.
— В якій стороні від нас рибальське село? — спитав сищик Кафф.
— Коббс-Голл, — відповів я (так називалося село), — звідси на південь.
— Я бачив, як дівчина йшла сьогодні надвечір на північ уздовж берега з Коббс-Голла, — сказав сищик. — Отже, вона прямувала до цього місця. Коббс-Голл по той бік отієї коси? А чи не можна дістатись туди берегом, оскільки рівень води тепер знизився?
Я ствердно відповів на обидва запитання.
— Ви мені пробачте, але я попрошу вас іти швидше, — сказав сищик. — Мені треба завидна відшукати те місце, де вона зійшла з берега.
Ми пройшли, мабуть, кроків двісті в напрямі Коббс-Голла, як раптом сищик Кафф опустився навколішки, наче ним оволоділо раптове бажання помолитися на березі моря богу.
— Кінець кінцем можна дещо сказати і на користь вашого морського краєвиду, — зауважив він. — Ось жіночі сліди, містере Беттередж! Назвемо їх слідами Розанни, поки не знайдемо протилежних доказів, проти яких не зможемо заперечити. Зверніть увагу — сліди дуже плутані, навмисно заплутані, запевняю вас. Ах, сердешна! Вона знає так само добре, як і я, зрадливі особливості піску. Але чи не занадто поквапливо стирала вона сліди? Ось один іде з Коббс-Голла, а другий — у зворотному напрямі. Чи не правда, носок її туфлі вказує прямо на воду? А ось далі й відбитки двох каблуків, так само біля води. Я не хочу ображати ваших почуттів, але боюся, що Розанна хитра. Вона ніби хотіла пройти до того місця, звідки ми щойно прийшли, не залишивши на піску слідів, по яких її можна було б відшукати. А чи не припустити нам, що вона йшла звідси по воді, поки не дійшла до виступу скель, що стоять позаду нас, і повернулась тим же шляхом, а потім пішла вздовж берега, де ще лишилися сліди двох каблуків? Вважаймо, що це так. Це узгоджується з моїм припущенням, що в неї було щось під плащем, коли вона виходила з хатини. Ні, не для того, щоб знищити це, — адже в такому разі марні були б усі ці старання не дати мені відшукати місця, де скінчилася ця прогулянка. Вона йшла сюди для того, щоб сховати це тут, — ось, мені здається, найбільш правильний здогад. Можливо, коли ми зайдемо в хатину, ми довідаємось, що саме вона несла.
Коли він це запропонував, моя розшукна лихоманка раптом пройшла.
— Я вам більше не потрібний, — сказав я. — Яку користь можу вам принести?
— Чим більше пізнаю вас, містере Беттередж, — сказав сищик, — тим більше чеснот відкриваю у вас. Скромність! О леле, як рідко зустрічається скромність на світі, і як багато цього раритету у вас! Якщо я сам ввійду в котедж, перше ж моє запитання змусить господарів замовкнути. А якщо я ввійду з вами, ви, як шановний сусіда, познайомите мене, і розмова йтиме невимушено. Отакий вигляд має справа в моєму розумінні, а ви як гадаєте?
Не придумавши відразу вдалої відповіді, я постарався виграти час і запитав, який саме котедж він має на увазі.
