Я дуже погано ріс і був дуже худеньким, бо був надто нервовим, щоб достатньо їсти, а коли їв, то часто все вибльовував (булімія). Тим самим і через це з мене знущалися в школі. У мене також розвинулась низка невро-тичних тиків, таких як поправляння на собі одягу і смикання себе за волосся (іноді я його виривав жмутами). Через це з мене насміхалися, і не тільки інші школяри, але також і вчителі.#
Повернулася Джейні Паттерсон, і ось вона знову сидить навпроти нього, п’є свою каву, але якусь мить Ходжес її ледве зауважує. Він подумки повертається до тих чотирьох чи п’яти допитів, які він з Пітом проводив з місіс Т. Він згадує, як вона повсякчас поправляла на собі блузку з викотом човником. Або осмикувала спідницю. Або торкалася кутиків стиснутого рота, немов щоб прибирати крихту помади. Або намотувала на палець завиток волосся і смикала за нього. І таке також.
Він знову повертається до листа.
#Я ніколи не був злим хлопчиком, місіс Трелоні. Я вам присягаюся. Я не мучив тварин і не бив дітей, які були ще меншими за мене. Я був просто метушливим сірим мишеням, намагаючись пробиратися через своє дитинство так, щоб з мене не насміхалися й не знущалися, але успіху в цьому не досяг.
Я хотів вступити до коледжу, але так і не зміг. Розумієте, все кінчилося тим, що я доглядаю людину, яка вчиняла мені насильство! Це майже кумедно, правда ж? У Ма трапився інсульт, можливо, через її пияцтво. Так, вона ще й алкоголічка, чи то була, поки могла дістатися до крамниці, купувати собі пляшки. Вона вже потроху ходить, але насправді не дуже. Я мушу допомагати їй дійти до туалету і підтирати, після того як вона «зробить свої справи». Весь день я працюю на низькооплачуваній роботі (я розумію, мабуть, це щастя — взагалі мати якусь роботу за такого економічного стану), а потім приходжу додому і доглядаю її, тому що єдине, що я можу собі дозволити, це щоб в робочі дні тижня на кілька годин приходила одна жінка. Отаке погане й дурне життя. Я не маю друзів і жодної можливості підвищення там, де я працюю. Якщо Суспільство щось на кшталт вулика, тоді я просто звичайний трутень.
Врешті-решт мене це почало бісити. Мені почало хотітися, щоб хтось поплатився. Мені хотілося від-дячити ударом цьому світу, щоб змусити світ дізнатися, що я живий. Ви можете це зрозуміти? У вас коли-небудь траплялися такі почуття? Скоріше за все, ні, оскільки ви багата і, мабуть, маєте найкращих друзів, яких тільки можна купити за гроші.#
Після цієї репліки знову одне з тих усміхнених личок в темних окулярах, немов щоб сказати: то був просто жарт.
#Одного дня це стало вже просто нестерпним і я зробив те, що зробив. Я нічого заздалегідь не планував…#
«Сучий ти потрух… не планував», — думає Ходжес.
#… і гадав, що шанси на те, що мене впіймають, приблизно 50х50. Але не переймався. І ЗВІСНО, я не уявляв собі, як це мене потім буде мучити. Я все ще переживаю відчуття тих ударів, коли я їх збивав, я все ще чую їхні крики. А потім, коли я подивився новини і побачив, що я убив навіть немовля, мені нарешті стало цілком зрозуміло, яку жахливу річ я зробив. Я не знаю, як мені з цим жити далі.
Місіс Трелоні, чому, о чому, о чому ви залишили свій ключ у замку запалювання? Якби, гуляючи одного раннього ранку, оскільки не міг спати, я його не побачив, нічого цього не трапилося б. Якби ви не залишили ключ у замку запалювання, та маленька дитина і її мати й зараз були б живими. Я вас не виню, я певен, що у вас в голові повно власних проблем і тривог, але мені хотілося б, аби все повернулося інакше, і якби ви не забули витягти той ключ, все й обернулося б інакше. Я не горів би зараз у пекельному вогні вини і каяття.
Імовірно, ви також переживаєте почуття вини й каяття, і мені вас жаль, бо дуже скоро ви побачите, якими злостивими можуть бути люди. У теленовинах і в газетах почнуть обговорювати, як ваша безтурботність зробила можливим те, що я вдіяв. Ваші друзі перестануть балакати з вами. Вас почне цькувати поліція. Коли ви зайдете до супермаркету, люди на вас дивитимуться, а потім починатимуть перешіптуватися між собою. Декому буде мало перешіптування, і вони «скажуть вам все просто в обличчя». Мене б не здивувало, якби почалися акти вандалізму проти вашого дому, тому скажіть людям з вашої служби безпеки (я певен, що вона у вас мається), аби вони «були насторожі».
Я не сподіваюсь на те, що ви захочете зі мною поспілкуватися, чи, може, я помиляюсь? О, я не маю на увазі лицем до лиця, але існує одне безпечне місце, безпечне для нас обох, де ми могли б побалакати за допомогою наших комп’ютерів. Воно називається «Під Блакитною Парасолькою Деббі». Якщо ви захочете так зробити, я вже навіть приготував там для вас ім’я користувача. Це ім’я: «otrelaw19».
