Ніколи полностью

Кай знав, що це головний новинний канал Корейської телерадіо-мовної корпорації із Сеула, столиці Південної Кореї.

Чін повів далі:

— Там говорять про «інцидент» на одній із військових баз Північної Кореї. Посилаються на непідтверджені дані, буцімто на світанку підрозділ Сил спеціальних операцій намагався заарештувати групу змовників, що планували переворот.

Кай відповів:

— Можете вивести північнокорейські новини на екран у конференц-залі?

— Їхнє телебачення починає мовлення аж в обід.

— Чорт забирай, геть забув.

— Але паралельно із KBS1 я моніторю радіостанцію «Пхеньян ФМ».

— Добре. Збори в конференц-залі за пів години. Перекажіть решті.

— Буде зроблено.

Кай пішов до себе й перевірив усю інформацію, яка встигла йому надійти. У соцмережах — тиша, бо громадяни Північної Кореї не мали доступу до інтернету. Радіорозвідка підтвердила лише те, що й було відомо або зрозуміло само собою. Посольство в Пхеньяні взагалі нічого не чуло.

Подзвонила Тін.

— Здається, я зробила дурницю, — сказала вона.

— Що таке?

— Ти знаєш, хто такий Ван Вей?

Сотні тисяч китайських чоловіків мали ім’я Ван Вей, але, трапляється ж таке, Кай не знав жодного Ван Вея.

— Ні, а що?

— Цього я й боялася. Вчила довгу промову, а він подзвонив і попросив покликати тебе. Я сказала, що ти на роботі: розгубилася й не подумала. А коли поклала слухавку, зрозуміла, що не мала нічого йому казати. Вибач, будь ласка.

— Не біда, — заспокоїв її він. — Більше так не роби, але й не переймайся дуже.

— Ой, так добре, що ти не сердишся.

— А загалом усе гаразд?

— Так, збираюся на базар. Подумала приготувати вечерю.

— Чудово. До зустрічі.

То дзвонив хтось із розвідників, американських або європейських. Свій домашній номер Кай тримав у таємниці, але на те вони й шпигуни, щоб вивідувати секрети. Чоловік дізнався важливу інформацію: від самого недільного ранку Кай на роботі — отже, трапилося щось серйозне.

Кай зайшов у конференц-залу. Там уже чекало п’ятеро його старших співробітників і фахівці з Північної Кореї, серед них і Чін Чінхва. Пхеньянський штаб Ґвоаньбу був на зв’язку. Кай ввів їх у курс справи, розповівши про події минулої доби, й кожен присутній поділився даними, які зумів роздобути за останню годину. Потому Кай промовив:

— Сьогодні й наступні кілька днів нам критично важливо отримувати інформацію про Північну Корею в реальному часі. Президент і весь дипломатичний корпус стежитимуть за подіями щохвилини, аналізуючи їх, щоб розуміти, чи необхідне наше втручання, і якщо так — то в якому вигляді. Ми повинні постачати їм достовірні відомості. Зараз нам знадобляться всі можливі джерела розвідданих. Супутникову розвідку варто зосередити на військових базах. Радіорозвідка відстежує всі доступні нам частоти. Будь-яка раптова активізація телефонних дзвінків та повідомлень може означати, що заколотники завдали удару. Штаб Ґвоаньбу при китайському посольстві в Пхеньяні переходить на цілодобовий режим роботи, консульство в Чхонджіні — так само. Частина інформації надходитиме від них. І не забувайте про діаспору. У Північній Кореї живе декілька тисяч громадян Китаю: бізнесмени, студенти й просто люди у стосунках із корейцями. Нам необхідні телефонні номери їх усіх. Це — їхній шанс довести відданість батьківщині. Зателефонуйте кожному.

Його урвав Чін:

— Пхеньян виступив із заявою. — Далі став перекладати синхронно: — Кажуть, сьогодні вранці на військовій базі затримали групу диверсантів і зрадників, якими керували зі США... На якій саме базі — не поточнили... Про кількість затриманих теж мовчать... Ані слова про бій... Це все. Кінець заяви.

— Дивно якось, — мовив Кай. — Зазвичай на всі події вони відповідають через кілька годин або й днів.

Чін сказав:

— Ця дуже зачепила пхеньянський уряд.

— Зачепила? — перепитав Кай.—Думаю, не просто зачепила, а перелякала до смерті. І знаєте що? Мене також.

Президентка Ґрін ненавиділа холод. Зростаючи в Чикаґо, могла б і звикнути, але ні. У дитинстві дуже любила школу, але ненавиділа ходити туди взимку. Тож якось заприсягнулася, що житиме в Маямі, де, як вона чула, ночувати можна просто на пляжі.

Одначе пожити в Маямі їй так і не довелося.

Накинувши довгий пуховик, вона перебігла від Резиденції до Західного крила о сьомій ранку в неділю. Минаючи колонаду, замислилася про секс. Цієї ночі Джеррі був у грайливому настрої. Полін секс подобався, проте вона перестала вважати його головним аспектом стосунків, ще відколи їй виповнилося двадцять. Джеррі — так само, тому їхнє статеве життя було хоч і приємне, але позбавлене драматичності — як і все решта у взаєминах.

«Тепер уже ні», — сумно подумала вона.