Коли вартові міцно схопили Кію, до неї підійшов Мохаммед. Схопивши за комір, різко сіпнув. Вона зойкнула, смикнула головою — і тканина розійшлася, оголивши шию зі срібним хрестиком на ланцюжку.
— Невірна, — промовив Мохаммед. Озирнувся, знайшов поглядом Абдула. — Ми заберемо її в махур, — сказав він, спостерігаючи за його реакцією.
Всі присутні повернули голови до Абдула. Ні для кого не було таємницею, що вони з Кією близькі, всі бачили, як він заступався за неї перед Хакімом та його озброєною охороною в дорозі. Озвався Вахед, батько Есми:
— Що ти зробиш?
Абдул відказав:
— Нічого.
Мохаммед, здавалося, хотів, щоб Абдул відповів йому особисто.
— І що ти про це думаєш? — насмішкувато спитав він.
— Жінка — це просто жінка, — мовив Абдул, відводячи погляд.
Зрештою Мохаммед здався. Махнув вартовим, і вони потягли Кію надвір. До неї долинув крик Наджі.
Кія не пручалася — інакше триматимуть тільки міцніше. Знала, що ніяк не втекти.
Її привели на територію до охорони. Воротар відчинив браму, а тоді замкнув її за ними. Відтак Кію поволокли до блакитної будівлі, яку називали махуром — борделем.
Кія заплакала.
Двері замикалися на засув іззовні. Охоронці відчинили їх, завели бранку всередину, де нарешті відпустили, а самі пішли.
Витерши очі, Кія роззирнулася.
У кімнаті стояло шість ліжок із балдахінами. Там сиділо троє жінок, одягнених у принизливо куценький одяг — західну спідню білизну. Всі вони були молоді й вродливі, але нещасні. Кімнату освітлювали свічки, які, втім, зовсім не створювали романтичної атмосфери.
Кія запитала:
— Що зі мною буде?
Одна із жінок відповіла:
— А ти як гадаєш? Тебе будуть трахати. Для цього й побудували це місце. Але не переживай, не вб’ють.
Кія згадала секс із Салімом. Попервах він кохався дещо незграбно й грубувато, але її це не бентежило, бо знала: до неї він не був з іншими жінками, а коли й був — то нечасто. Та й поводився дуже турботливо й обережно, двічі перепитавши в шлюбну ніч, чи їй не боляче. Обидва рази вона відповіла заперечно, хоч і не зовсім чесно. Однак уже невдовзі навчилася і насолоджуватися сама, і дарувати насолоду коханому.
Тепер же вона муситиме робити це з незнайомцем зі злими очима.
Жінку, що відповіла Кії, насварила інша:
— Ніло, не нагнітай. Ти сама довго журилася, коли тебе привели сюди. Кілька днів ридала без упину. — Повернувшись до Кії, мовила: — Мене звуть Саба, а тебе як, люба?
— Кія.
Вона не змогла стримати сліз. Її розлучили з дитиною, захисник не оборонив, а зараз зачнуть ґвалтувати. Кію охопив відчай. Саба сказала:
— Сідай біля мене, зараз ми тобі розкажемо все, що треба знати.
— Єдине, що я хочу знати, — як вибратися звідси.
Запала коротка тиша, потому люта Ніла — та, що озвалася першою, — промовила:
— Мені відомий лише один спосіб. Живими звідси не виходять.
Думки Абдула гарячково снували. Він мусив урятувати Кію й утекти з табору, до того ж негайно. Тільки як?
Розклав завдання на етапи.
Насамперед треба забрати Кію з махуру.
Далі — викрасти машину.
Тоді не дати джихадистам наздогнати й схопити їх.
Це здавалося й поготів нереальним.
Абдул сушив собі мізки. Усі решта пішли в кухню по тарілку манки з тушкованою бараниною, лише він нічого не їв і ні з ким не розмовляв. Просто лежав, будуючи плани.
Три суміжні майданчики, що утворювали половину табору, розміщувалися за міцними парканами зі сталевими рамами й надійними сітками, якими зазвичай захищають споруди. А огорожа навколо копальні до всього мала ще й колючий дріт, натягнутий на верхівці, щоб раби й джихадисти навіть не думали красти золото. Проте Абдулу не треба було в копальню: Кію тримали на території охорони, а машини — на стоянці.
Парковання пильнував чоловік з автоматом. За огорожею стояла дерев’яна хатина, в якій він проводив холодні ночі. Без сумніву, ключі від автівок теж тримали там. Машини заправляли з цистерновоза біля будки. Коли пальне закінчувалося, на його місце приганяли інший.
Поступово Абдулів план почав вимальовуватися. Звісно, задум міг провалитися, а він — загинути. Але спробувати все ж варто.
Та спершу треба було вичекати, а це нелегко. Ніхто ще не спав — ані раби, ані охорона. Аль Фарабі сидів зі своїми людьми, розмовляючи з ними за кавою та сигаретами. Найкраще діяти посеред ночі, коли всі заснуть. Найважче ж — витримати кілька годин, поки Кія в борделі. Із цим він не міг нічого вдіяти. Залишалося тільки сподіватися, що втомлений з дороги аль Фарабі ляже раніше, відклавши відвідини Кії на наступну ніч. Інакше їй доведеться потерпати від його домагань. Абдул спробував відігнати ці думки.
Він лежав на своєму місці в бараку, шліфуючи план, аналізуючи можливі труднощі й вичікуючи. Усі навколо теж вляглися. Наджі все намагався піти на пошуки мами, й Есмі довелося тримати його. Малий гірко ридав, поки нарешті не заснув, улігшись між Есмою та Бушрою. Похолодало, і всі загорнулися в ковдри. Натомлені раби засинали рано. Джихадисти, імовірно, сиділи довше, міркував Абдул, але й вони із часом теж підуть спати, залишивши всього кількох вартових.