— І тому набагато цінніший за будь-який товар із ювелірної крамниці.
— Саме так.
Вона засміялася.
— Люблю чоловіків із правильними пріоритетами.
Поміркований і практичний урядник Чесс волів не будити лиха, поки тихо. До приходу в політику він був старшим партнером у вашингтонській юридичній фірмі, що спеціалізувалася на міжнародному праві. Полін подобалися його короткі сухі звіти, кожне слово в яких стояло на своєму місці.
Він сказав:
— Ми можемо провалити сьогоднішнє голосування в ООН. Ви вже бачили цифри від Джоша. — Американського посла в Організації звали Джошуа Вудвордом. — Наша підтримка послабилася. Більшість нейтральних держав, які обіцяли схвалити резолюцію, тепер планують утриматися або й навіть проголосувати проти неї. Мені дуже шкода.
— А щоб йому, — мовила Полін.
Перші сумніви з’явилися в неї у вихідні, й підтвердження побоювань засмучувало. Чесс вів далі:
— Китай перетягнув їх на свій бік, погрожуючи зупинити інвестиції.
Навпроти Полін сидів віцепрезидент Мілтон Лап’єр, пощипуючи бузковий шалик, у якому зайшов до кабінету. Новина його обурила.
— Ми зробимо те саме — скористаємося інвестиційними програмами за кордоном як важелем. Ті, кому допомагаємо ми, тепер повинні підтримати нас! — вигукнув він, у пориві емоцій ковтаючи склади на південний взір. — А як відмовляться, хай ідуть до біса.
Чесс терпляче похитав головою.
— Велика частина цих програм підв’язана до закупівель в американських виробників. Якщо відкличемо їх, почнуться проблеми з нашими підприємцями.
Полін сказала:
— Зрештою, не така вже й добра ідея була з тією резолюцією.
Чесс заперечив:
— Але всі ми погодилися, що це вдалий план.
— Замість того, щоб провалювати голосування, ліпше я відкличу резолюцію.
— Пропоную перенести затвердження. Скажемо, зробили це для консультацій щодо правок. Відкласти можна на скільки завгодно.
— Добре, Чессе, але мені крається серце, що сина такої гідної родини, як Акермани, терористи вбили з китайської зброї. Я цього так не облишу. Треба, щоб китайці розуміли: за все доводиться платити. Так це їм з рук не зійде.
— Можете висунути ноту протесту китайському послу.
— Неодмінно.
— Посол стверджуватиме, буцімто вони продають озброєння суданській армії і Китай не винен у тому, що суданці постачають його ІДВС.
— А самі китайці, разом із суданським урядом, заплющують на це очі.
Чесс кивнув.
— Уявіть, що вони казали б про нас, якби керівництво афганської армії продавало американську зброю сіньдзянським противникам Пекіна.
— Китайський уряд звинуватив би нас у спробі перевороту.
— Пані президентко, якщо бажаєте покарати Китай, чому б не посилити санкції проти Північної Кореї?
— Бо через це Китай хоч і зазнає збитків, але невеликих.
— Нехай, зате так ми покажемо світові, що Китай ігнорує приписи ООН. Це трішки присадить китайців. Бо коли вони почнуть заперечувати — видадуть себе.
— Дуже елегантне рішення, Чессе, мені подобається.
— І голосування в ООН не знадобиться, бо на Північну Корею й без того вже накладені торговельні обмеження. Тож все, що лишається нам, — посилити вже чинні.
— Наприклад?
— Документи з імпорту-експорту публікують в інтернеті. Якщо ретельно їх вивчити, стане зрозуміло, які з угод фіктивні.
— Як таке можливо?
— Ось вам приклад. У Північній Кореї виробляють недорогі, але якісні акордеони. Раніше вони експортували їх по всьому світу, а тепер не можуть. Якщо підняти документи, побачимо, що торік одна з китайських провінцій імпортувала чотириста п’ятдесят три акордеони й того-таки року Китай продав до Італії таку самісіньку кількість із написом
Полін розсміялася, а Чесс продовжив:
— Це нескладно, варто лише трошки поморочитися.
— Щось іще?
— Купа всього. Можемо контролювати перевантаження в морі — робитимемо через супутник. Або ускладнити Північній Кореї доступ до закордонних валютних резервів. Чи створити проблеми державам, яких запідозримо в порушенні санкцій.
— Ну то зробімо це, — кивнула Полін.
— Дякую, пані президентко.
Прочинивши двері, озвалася Ліззі:
— До вас містер Чакраборті.
Полін відповіла:
— Сандіпе, заходьте.
Директор служби зв’язків із громадськістю Сандіп Чакраборті був талановитим молодим бенгалоамериканцем у кросівках під костюм — остання мода серед вашингтонських урядників.
— Джеймс Мур виступає сьогодні ввечері в Ґринвіллі, Південна Каро-ліна. Я чув, він говоритиме про резолюцію ООН, тож подумав, вам було б варто це знати.
Полін сказала:
— Увімкніть, будь ласка,
Сандіп увімкнув телевізор, і на екрані з’явився Мур.
Шістдесятирічний, на десять років старший за Полін, він мав загострені риси обличчя й сиве волосся, стрижене їжачком. Піджак був у ковбойському стилі: з V-подібними швами на плечах і кишенях.
Мілт кинув зневажливо:
— Якщо ти з півдня, не обов’язково вдягатися, як селюк.
Чесс зауважив:
— Свої статки він заробив на продажі нафти, а не худоби.
— Ладен закластися, в нього є кінь із кличкою Тріґґер[5].
— Але тільки погляньте, як народ його любить.
Мур походжав серед натовпу на залитій сонцем вулиці. Люди купчилися навколо, роблячи з ним селфі.