— Розумію, добре розумію. — Христина висмикнула руку. — Я відмовляюся від сексу з тобою. Від страпона, зв’язування та лавандової олії. Ненавиджу лавандову олію!
— Я куплю іншу. — Ведуча встала між Христиною і виходом. — Я зроблю все, чого ти забажаєш. Чуєш?
— A-а, забула! — Христина говорила все голосніше, майже кричала. — Ще я відмовляюся від шкіряної маски, що смердить спермою якогось козла, а також від великого щастя лежати під твоєю жопою з обісцяною мордою.
— Люди заради кар’єри...
— Ти знову про Голлівуд чи про себе?
— Про себе.
— І що ж ти такого робила заради кар’єри? Гівно жерла? Зі псами трахалася? — Христина розсміялася. — Я б на таке подивилася. Чесно.
— Тобі б не сподобалося.
— Ну так, звичайно. Ти мені теж не подобаєшся.
— Колись ти інше казала. — Щока ведучої зрадницьки смикнулася. — Уже забула?
— Ні, не забула.
— І на тому спасибі, — Вона приклала долоню до щоки.
— А тепер кажу: усе змінилося. Усе.
— Бачу, що тобі вже щось пообіцяли.
— Ага. Усі гроші.
— Пропозицію тобі через Мілу передали? — Ведуча спробувала впіймати погляд дівчини. — Через Мілу, так?
— Не твоє собаче діло.
— Значить, пообіцяли, — кивнула ведуча. — А ти їм повірила.
— Розмову закінчено. І не діставай мене більше своїми тупими повідомленнями. Бобік здох!
— Дарма ти їм повірила.
— Іди до дупи. — Христина спробувала відсунути ведучу. — Дай мені пройти.
— Ти не розумієш, — не відступала та, — Нічого не розумієш.
— Дай пройти, кажу!
— Лиши її, суко! — До скляного анклаву увірвалася Віра.
— Іди до свого боксу, — встигла наказати їй ведуча, перш ніж отримала ногою нижче спини.
Від несподіванки вона втратила рівновагу. І не втрималася на високих підборах. Падаючи, ведуча зачепила плечем рукомийник і зойкнула від болю.
— Отримала? — Віра зайняла позицію між нею і Христиною. — Зараз іще отримаєш, коблухо ботоксна.
— Вам пиздець, алюри драні, — простогнала з підлоги ведуча.
— Ти ще щось нявкаєш? — Віра поцілила п’яткою їй у коліно. — Це тобі за «алюру». На зоні такими марухами парашу миють. Тільки спробуй кіпішнути, я тебе на обтьорки порву!
Вона плюнула на ведучу й виштовхала з туалету перелякану Христину.
ЇО
10
Назар зателефонував о восьмій вечора. Цього разу він скористався WhatsApp. Запитав, чи Антон бачив надісланий файл. Отримав ствердну відповідь. Пів хвилини мовчав, певно, сподівався на коментарі. Відтак сказав, що чекатиме шефа за годину на заміській АЗС. Коли Антон запитав, чому саме там, Назар відповів, що так безпечніше.
— Я там заправлявся. У них кава завжди недоварена, — сказав Антон.
— Ми туди не підемо. Подивимося в моїй машині. — А є на що дивитися?
— Так.
— Відео?
— Не лише.
— А машину ти перевірив?
— Вона чиста. А от щодо твоєї — не впевнений.
— У твоїй
— Нічого.
— Добре, я приїду.
Дорогою до місця зустрічі він думав про те, що прочитав у Мілиному файлі. Про те, що її повне ім’я було не Людмила, як він досі вважав, а Мілена. Про те, що Олійник вона стала після арешту вітчима, а до того її знали під прізвищем, досить відомим у середовищі столичних політиків і бізнесменів. Її вітчим, як і мати, і рідний батько, був вихідцем із партійно-господарської номенклатури.
У ті далекі роки, коли Антонів батько тільки-тільки перейшов із комсомольської роботи на «культуру», рідний тато Міли вже займав одну з ключових посад у столичній прокуратурі, а вітчим керував медичним закладом санаторного типу. Упорядники файлу не забули зазначити і дальніх родичів помічниці режисера. Серед них виявилися власник прогресуючого будівельного бізнесу та чільна діячка парламентської партії.
Але ті упорядники жодним чином не пояснили, як дівчина з вищої касти опинилася спочатку на пілоні, а потім у лапах Августина Лавровича.
Або ж усе відбувалося навпаки, подумав Антон. Спочатку вона опинилася в продюсерських лапах, а відтак — на пілоні. В обох випадках це означало падіння з рівня небожителів на ті підніжки українського соціуму, де відбувалася щоденна, одноманітна та безжальна боротьба за існування.
Наскільки Антон знав, сім’я Бавловського не належала до жодного з номенклатурних кланів, а сам Августин Лаврович стартував до продюсерських висот із бухгалтерії провінційного драмтеатру.
Отже, сказав він собі, так вони і зустрілися. На перехрестях життєвих транзитів. Одна падала з хмар на сухий ґрунт, а інший крокував із простаків у рєшали.
Можливо, припустив Антон, правляча каста відреклася від Міли, коли та кинула вітчима на тюремну шконку. А Бавловський скористався нагодою. Підібрав юну відступницю у якомусь масажному салоні або на кастингах. Але за яких обставин відбулася ця зустріч? Які криві шляхи привели двадцятирічну Мілу до нічного клубу на середземноморському острові? І чому, зрештою, усезнаючі тусовочні пліткарі та пліткарки жодного разу не згадали в його, Антона, присутності чогось пікантного та компрометуючого із життя Мілени Олійник? З її аварійної біографії?
