Патерн полностью

Не мали інформації? Боялися? Зважали на його з Мілою стосунки? Не вважали сина міністра за свого, за правильного пацана? Щось інше?

Тут клубочилася непроглядна темрява. І несила було її розвіяти без додаткових знань.

Упорядники файлу ретельно перерахували телевізійні, гастрольні та кіношні проєкти, де працювала Міла. А ще всі ті посади, котрі вона займала. Список був довгим. Бавловський, як знав Антон, або офіційно продюсував перелічені проєкти, або ж був їх негласним куратором.

Неважко було здогадатися, хто саме кожного разу призначав або рекомендував Мілу на такі позиції, що дозволяли їй опинятися в самому центрі телевізійного Вавилону. І логічно було припустити, що саме вона доповідала Августину Лавровичу про все, що відбувалося в знімальних павільйонах, житлових боксах, офісах, кабінетах, цехах та каптьорках.

Найцікавіше Антон знайшов в останніх абзацах Мілиного файлу. Там містилася проекційно-психологічна характеристика помічниці режисера. Дослівно: «Психотип М. Олийнык определен высоким уровнем адаптивности и самомотивации, что включает в себя способность адекватно оценивать ситуацию, гибко реагировать на коммуникационные и организационные вызовы, оперативно решать проблемы, возникающие в ее функциональной сфере. У М. Олийнык относительно высокая стрессоустойчивость, в рутинных обстоятельствах она способна эффективно контролировать свои эмоции. Хотя уровень адаптивности и EQ М. Олийнык в общем и целом соответствуют занимаемой ею менеджерской должности, у нее прослеживается стойкое, возможно прогрессирующее, тревожно-депрессивное расстройство травматического происхождения. Как следствие, имеют место когнитивные нарушения и сексуальные девиации, а также четкие признаки мотивационного дрейфа осознания своей гендерно-социальной позиции. В среднесрочной перспективе возможно нарастание проявлений поведенческого цинизма, реактивной протестной манифестации, а также, при определенных обстоятельствах, немотивированной агрессии».

Антон переписав цей текст на аркуш і поклав його замість закладки між сторінок роману про невелику «чорну діру».

«А Назарчик у чомусь таки був правий, — сказав він собі. — Нам на майданчик підкинули не просту рибу. Нам підкинули акулу із сексуальними девіаціями та тривожно-депресивним порушенням травматичного походження. І чекали, поки в неї прокинуться поведінковий цинізм та невмотивована агресія. А може, і ще чогось чекали. Суки грьобані!»

Антон помітив «королу» Назара за триста метрів від АЗС. Авто стояло поміж сосен на ґрунтовій дорозі, що вела від шосе до дачного кооперативу. Він припаркував свою «ауді» на узбіччі, вийшов, подивився навколо, викурив дві сигарети. Відтак рушив до «короли».

Назар сидів на водійському місці і зосереджено чистив екран планшета. Ретельно витирав шматком замші його кути, вибираючи звідти липкі нашарування.

Антон постукав у скло.

Назар смикнувся, але, упізнавши шефа, кивнув, відчинив дверцята й буркнув:

— Чого підкрадаєшся?

— Перевірка на уважність.

— Знаєш, де я мав твої перевірки?

— Хамиш.

— Я не хамлю, старий, я на нервах. — Назар увімкнув планшет. — Тебе у випадку чого не чіпатимуть, а від мене мокрого місця не лишиться.

— Це точно, — всміхнувся Антон. — Так що ти там накопав?

— Тут ще два гіга різної траханини. — На планшеті з’явилася душова в житловому блоці, де під віялом з водяних крапель спліталися бліді тіла. — Щоправда, як на мій смак, доволі одноманітної. Не зовсім розумію людей, здатних зависати на цій лабуді.

— Вони не зависають, вони грають. Ставки роблять. Ще що?

— Є гарячий інтим Тетяни з Христиною. — Назар відкрив ще один відеофайл. — Теоретично можлива мотивація ревності...

— Няшка Тетянка ревнувала Христину, застала їх у каптьорці та повісила Мілу?

— Звучить як повна маячня, — погодився адміністратор. — Але як варіант...

— Порожняк, — похитав головою Антон. — Щоби повісити Мілу, треба було кілька качків.

— Це якщо Міла була при тямі.

— Була, не була... А що слідчі кажуть?

— Мені нічого.

— А іншим?

— Вони мені не сповідаються.

— А що чути в кулуарах?

— Чув, що за основну вважають версію самогубства.