— А може… ви б мені його…
— …позичила? — Ґюнвур скептично глянула на Кайсу, але потім мовби передумала, зняла ключ з гачка. — За однієї умови… Нікому не признавайтеся, що я вам його дала. Ви ж розумієте, Маріанне зараз тут. Таке недозволено, але яке це має значення… — стара по-змовницькому усміхнулася й простягнула Кайсі ключа. На зеленому пластиковому брелку вишуканим почерком було написано
Ґюнн Гюсбю, донька Ґюнвур, відчинила двері з немовлям на руках. З помешкання пахло дріжджовою випічкою. Жінка відразу запросила Кайсу досередини, щойно почула, про що йдеться.
— Дівчинка? — запитала Кайса, присівши навпочіпки.
Немовля було вдягнене в рожевий плетений светрик і світло-жовті повзунці.
— Так, її звати Ганна, на честь моєї бабусі. Ми вже маємо трьох хлопчиків, одинадцять, десять і вісім років. Дітей більше не планували, але ось несподівано з’явилася на світ Ганна, — жінка ніжно всміхнулася, виймаючи з духовки довге деко з чотирма хлібами. — Хочете скуштувати?
— Хіба з вами за компанію, — сказала Кайса. — Пахне божественно.
— Пахне домом, — усміхнулася Ґюнн.
Вона накрила на стіл, і вони сіли.
— Я тут недавно перестріла МаХХа в крамниці, — за якийсь час мовила Кайса.
— Він має літню хатинку неподалік. Його мати родом звідси. Для нас, хто знає його змалку, він просто Лассе. Лассе Трюльсен.
Жінки намастили собі хліб маслом.
— Ви хотіли поговорити про Юлію? — озвалася Ґюнн.
Кайса кивнула, жуючи скибку хліба.
— Це якась загадка, що її не знайшли, — сказала Ґюнн.
— Зникнення Юлії вплинуло на село?
— Ще й як! Я досі боюся сама ходити поночі.
— Хоч минуло вже стільки часу?
— Ніколи не забуду тих днів, шок, усі налякані. То було жахливо. А ще читаєш на кожному кроці про вбивць, які немов ходячі бомби. Якщо такий убив раз, то вбиватиме знову. А якщо це хтось місцевий, кого ми знаємо? Уже боюся того часу, коли Ганна виросте, і доведеться відпускати її саму. Дівчатка — більший фактор ризику, як ви розумієте. «Справа Юлії» кинула чорну тінь на все село.
Ґюнн налила каву і далі розповідала про Юлію. Її розповідь ще більше додала Кайсі враження, що дівчина була замкнутою, трималася осторонь від усіх, і саме на неї покладалася найбільша відповідальність у сім’ї.
— Якою була її мати?
— Ну, як вам сказати… Інакшою.
— Це ж як?
— У мої дитячі роки майже всі мами моїх друзів були домогосподарками, мало хто мав освіту й роботу. Маріанне вміла зацікавити розмовами. Вона з тих, хто прийшов сюди з зовнішнього світу, годувала нас балачками про рівноправ’я жінок, казала, що жінки можуть стати ким захочуть, переконувала, що ми повинні мати високі амбіції, не одружуватися надто рано й не обкладатися дітьми, а їхати звідси, вчитися, подаватися у світ. Можливо, саме це й мучило Юлію, — Ґюнн замислено жувала. — Можливо, для неї виявився надто тяжким тягар материнських очікувань.
— Юлія добре вчилася у школі?
— Була нівроку тямуща, але за останній рік з’їхала в оцінках.
Якийсь час жінки їли мовчки.
— Юлія дедалі більше ізолювалася від усіх, — знову озвалася Ґюнн, — якось так дивно притихла. Одного разу я прийшла до неї, вхідні двері стояли прочинені, і я почула, як її лає мати. Маріанне лютувала, кричала, що Юлія ні на що негодяща — я її такою не знала. А коли Аллан спробував заспокоїти матір, дісталося і йому. Знаєте, що вона зробила? Дала йому ляпаса по обличчі! Я часто думаю про обох, про Аллана і Юлію. Це незбагненно…
— Ви теж були того вечора в домі молитви?
— Так, пригадую, вона тоді здавалася… як би то сказати… Трохи іншою… Збудженою. Веселою і знервованою водночас. Розумієте?
«Дивно, — подумала Кайса. — Лише за кілька годин перед тим, на кухні санаторію, вона видалася Ґюнвур наляканою і пригніченою. Щось трапилося у той проміжок часу? Чи зміна настрою мала інше пояснення? Люди, які вирішили накласти на себе руки і вже твердо зважилися на це, відчувають, буває, полегшення і навіть радісне збудження».
Вечорниці в домі молитви закінчилися десь трохи по десятій, розповідала Ґюнн, але гурт молоді ще стояв надворі — розмовляли, розходитися почали аж о пів на одинадцяту. Ґюнн добре пам’ятала, що Фруде Ульсен теж був серед них: йому стало погано, але він невдовзі повернувся і приєднався до гурту.
— Певно, сидів у туалеті, — сказала Ґюнн. — Мав такий нещасний вигляд, ніби запхав голову під воду.
— Розкажіть про Фруде, — попросила Кайса.
— Усі дівчата вважали його настирливим, але найбільше він чіплявся до Юлії, просто переслідував її. Гадаю, Фруде в неї закохався. Нам він видавався диваком. Він і досі дивний чоловік, однак віддано турбується про свою матір, це треба визнати. Вона без нього не вижила б.
— Дивний, кажете? Він мав якісь розлади?
— Можна й помилятися! — вигукнула Ґюнн. — Про розлади ніколи не чула.
Кайса запитала, чи має Ґюнн фото Юлії. Жінка зникла у вітальні й невдовзі повернулася з фото свого класу.
— Оце — Юлія, — показала вона на соромливо усміхнену дівчинку в останньому ряду.
