Ті істоти пройшли зовсім поряд, нюхаючи та важко дихаючи — чорні тіні в темряві. Купальські світляки зникали один за одним серед мокрих, шелестких звуків жування. Щось уважно обнюхало Толпі — смердяче собаче дихання було крижаним; хлопець тремтів усім тілом. Остання світляна цяточка згасла, і вже не мало значення, заплющені чи розплющені очі у Толпі. Тупіт пласких підошов понісся тунелями навсібіч, істота, що нюхала Толпі, оббризкала його крижаною слиною і пішла собі геть, глухо клекочучи, ніби тягнула за собою лантух кісток. А потім залишилася тільки задушлива, дзвінка пустка тиші.
Минула, здається, вічність, коли Ян Азриель Геспер нарешті відпустив Толпі. Хлопець сповз на підлогу і стукнувся лобом об катафалк, його ноги тремтіли, як у новонародженого лошати, і він ніяк не міг підвестися. Старий рабин різко смикнув його вгору.
— Рухайся ж нарешті! Чи чекаєш, коли вони повернуться?! Тифоне?
— Тутечки я. Немилостивий Боже! У мене серце мало з горла не вистрибнуло! Я думав, що мене ті упирі досуха виссуть!
— Нам пощастило, що ми виявилися для них не надто шляхетними.
— Чому ти їх не підстрелив?! У тебе ж є зброя.
— Вважаєш, що це були такі створіння, яких можна підстрелити?
Вони схопили один одного за руки: Тифон — Толпі, Толпі — Геспера, Геспер — Сірничка, який вів їх уперед, намацуючи шлях поперед себе жаб’ячою лапкою. Чорт робив маленькі крочки, наче йшов по воді; він плакав та марно волав до Вельзевула. А коли вони подолали сходи з жорняку та вигулькнули посеред кафедрального нефу, з його писка полилася кривава піна.
Снопи світла падали з вікон, олтар виблискував золотом. Від тьмяної рожевості та шорсткої зелені стін, від крижаної блакиті на стелі, від усього цього громаддя над головою — а може, від легенького, нудотного запаху мирри — у Толпі потемніло в очах, а ноги почали заплітатися. Старі жінки, що стояли тут і там у соборі, завмерли, побачивши постаті, що вилізали з крипти — сірі, наче трупи.
Геспер відразу пустився бігцем до великої брами, Тифон і Толпі — слідом за ним. Чорт завивав, белькотів і лаявся.
— Пане Геспере! На милість Божу, як вам не соромно?! Одну ніч, всього одну нічку ви прошвендяли поза домом, а вже наче ті волоцюги, із якими водитеся! — Старий рабин завмер, коли до нього підійшла дебела жінка у пальті з кротячих шкірок, витертому на ліктях, але досі елегантному. Рабин запхнув чорта глибше за пазуху.
— Пані Размус! Добре, що ви тут. У мене немає часу. Прошу вас іти за мною, — він потягнув здивовану жінку за рукав. Біля воріт озирнувся, встав на коліна, швидко перехрестився, наче відганяючи муху.
Сірничок під його пахвою забулькотів.
— Волоцюги, ти ба! — пробурчав собі під носа обурений Тифон. — А бодай цій бабі!.. Волоцюги!
Світло дня назовні осліпляло.
Толпі вдивлявся у скісний дах невеликої кімнатки на піддашші та вдавав перед самим собою, що спить. Раз у раз стеля починала коливатися перед його очима, і хлопцеві здавалося, що він от-от провалиться у сон, але щоразу останньої миті він різко приходив до тями; напруження в плечах і шум у голові після всього, що відбулося вночі, не хотіли відступати — Толпі був надто збуджений. Лише Сірничок спав, не зважаючи ні на що, згорнувшись клубочком на підвіконні під чотиридольним віконцем. З-за вікна долинали торохтіння дрожок, голоси перехожих — день без запрошення проникав до кімнати. У смузі сонячного світла роїлися пилинки.
Десь на нижніх поверхах годинник вибив третю. Толпі роздратовано відкинув рожеву перину, вистрибнув з ліжка та хлюпнув собі в обличчя водою з керамічної миски, спочатку обережно, бо вода була надто холодною. А потім ще раз. І ще.
Двома поверхами нижче, у їдальні, що виходила на вулицю й завершувала довгу низку кімнат, він знайшов Яна Азриеля Геспера, його господиню та Тифона Ґорґоновича. Вони саме закінчували пізній обід. Тифон, лискучий, як дозріле яблуко, підсовував пані Размус полумиски, а вона, із гідністю пам’ятника, накладала собі невеличкі порції. Не усміхалася й постійно спопеляла поглядом мальовану дівчину із крутими стегнами, яка приносила все нові страви; фартушок панни був червоний, із пишними бантами, які погойдувалися при кожному русі.
