Ян Азриель майже бачив, як воно все буде. Першому, хто увійде до підвалу, пан Юзеф відстрелить щелепу. Тифон у паніці вистрелить з карабіна, і раз, і вдруге, і втретє, змарнує увесь магазин, кулі з виском увійдуть у стіни. Ересківець без щелепи осунеться на підлогу, пускаючи рожеві бульбашки, кривавий шматок повисне йому на грудях; чоловік хапатиме руками повітря, немов бажаючи вчепитися за щаблі невидимої драбини, ноги раз у раз смикатимуться, але його ніхто не доб’є, бо набоїв мало й марнувати їх шкода. Так воно і буде.
Потім загавкає кулемет, може, англійський «стен», бо бойовики дуже люблять «стени». З-за лавки не визирнути: постійний, безперервний вогонь. Тифон згорнеться, скрутиться у товстий клубок, спробує знову зарядити маузер, але набої випадуть із тремтливих рук і покотяться підлогою. Старий рабин вистрелить наосліп і, може, в когось поцілить, а може, і ні. «Стен» буде ригати свинцевою смертю, і під її ослоною нападники спробують вдертися досередини.
— Стріляти, стріляти, бо увійдуть!!! — закричить вихрест, перезаряджаючи «люгер».
— От же ж курва! Курва, Юзеф, курва!!! — завиє Тифон, і тоді до Геспера дійде, що черга з кулемета знесла панові Юзефу маківку.
Вони будуть наступні. Навіть не побачать, що ересківці зроблять з жінками. Із жінками та Толпі, хай би куди той шмаркач подівся. Так, Геспер бачить усе це чітко, картина за картиною пролітає у нього перед очима, мов перед смертю.
Але сталося все геть інакше.
Щойно замовк грім форсування барикади, як крізь розхилені двері всередину вкотилися, димлячи, бляшанки. Дві, три. Від різкого смороду згірклої олії так засвербіло в носі, що аж сльози покотилися з очей. От же ж, курва, хлорпікрином нас викурюють, наче кротів! Поодинокий постріл — хто стріляє? Тифон? Юзеф? Ересківці? Пробиваємося! — хоче крикнути Ян Азриель, але дим забивається до рота, палить хлором горлянку, тож у старого рабина вихоплюється лише жаб’ячий скрегіт та хрипкий кашель.
Але раптом хімічний посмак диму кудись зникає. Глибоко у роті та в легенях Геспер відчуває осінній запах паленого листя. Хтось хапає його за плечі. Долоня сильна, м’яка, по-жіночому сильна. Такі руки мала його мати, давно, колись дуже давно.
— Мха-а-арія? — хрипить старий, але пані Марія вже тягне його до комори, там також повно диму.
— Живцем узяти жида! Живцем! — кричить хтось позаду.
— Всередину, швидко! — пані Размус впихає Геспера до шафи, просто у підземний холод. Потім і сама входить досередини і притягає двері, не зачиняючи їх до кінця. Бо ж відомо, що це надто по-дурному — випадково зачинити себе в шафі.
Толпі почув постріли ще вглибині тунелю. Зупинився на мить, наче сполошений кролик. Цієї самої миті згадав смак пташиного молока, яким частувала його Мадам; пташине молоко та бентежна присутність самої жінки, запах її парфумів, ваніль і бузок, ніби чарівна пані стояла поруч із ним. Тож він знайшов у собі крихту відваги та рушив уперед. Вологий коридор, слизькі сходи — і Толпі вже у шафі.
Він легенько штовхнув двері, саме настільки, щоб побачити жінок, які скулилися в кутку. З лабораторії доносилися гуркіт і шум бою. Толпі заплющив очі, притлумив переляк, що репетував у його голові, й зробив крок уперед. Завагається — і всі помруть.
Щось вкусило його за литку.
— А ти куди? — заскреготів Сірничок, зіщулений біля колін Толпі. Очі чорта поблискували в напівмороці шафи, наче чорні намистинки. — Тобі що, життя геть обридло?
— Рятувати треба…
— Самі дадуть собі раду. Для них ти будеш більше завадою, ніж допомогою із тим твоїм рятуванням.
Крізь шпарину між дверима та порогом з лабораторії до комори полізли білі пасма диму. Навіть у шафі відчувався різкий хімічний сморід.
— Що воно таке?
— А біс його знає, — чорт стенув плечима. — Напевне, гази пустили.
— Допоможи їм!
— Я? Я вже надопомагався — сама біда з того виникла. Справа чорта — людям шкодити, а не допомагати.
Толпі заскреготів зубами і без застереження, незважаючи на тісноту, копнув Сірничка під дупу. Чорт скулився і жалісно заскавчав. В лабораторії прозвучав ще один постріл.
— Не копай мене, Толпі, не копай, бо я ж лише бідний вербовий чорт…
— Пельку стули! Тобі бабуня Славуня що казала? Хто зробить місяць, як пана Геспера не стане?! Баби народжувати припинять, і люди всі вимруть! Ти диявол, то і сили диявольські повинен мати. Допоможи їм!
Сірничок застогнав.
— Я газ на дим паленого листя перетворити можу, а більше нічого. Піти туди я не піду, бо там стріляють, ще мені хтось кульку впакує межи роги.
Він вдихнув глибше й почав наспівно примовляти собі під довгий ніс:
