Дим уже не забивав дихання, радше приємно щипав. Їдкий присмак зник з піднебіння, і Толпі виразно відчув запах паленого листя. Так пахли луки над Бугом вересневими вечорами, так пахнув восени сад за батьковою хатою. Хлопець одним стрибком вихопився з шафи і з грюкотом відчинив двері в лабораторію. Й одразу впав на землю, в будь-який момент готовий почути грім пострілу і біль у розірваному кулею тілі. Втім, зсередини доносилося лише хрипіння чоловіків, а в синіх клубах диму нічого не було видно.
— Толпі! — кричить Аделя. — Що ти коїш?!
— Треба витягнути звідти пана Геспера та решту! Хай пані мені допоможе!
Їм усе вдається. Толпі затуляє ніс рукавом, пані Марія хусточкою, Аделя — краєм фартуха. Потім кидаються в дим. По черзі втягають досередини чоловіків, почервонілих від кашлю.
І перш ніж встигають відзвучати останні слова чортячого закляття, всій шістці з Толпі на чолі вдається пройти крізь шафу до люблінських підземель.
У пітьмі важко знайти шлях, і Толпі скоро втратив з очей плями кіптяви на стелі. Одне, друге перехрестя — перше-ліпше, у напрямку, який здавався найправильнішим, присвічуючи собі єдиною свічкою, хлопець намагався потрапити до кімнати з вікном. Тунелі робилися дедалі мокрішими та страшнішими, смерділи мертвечиною. Толпі з усією групою повернувся на кілька поворотів назад, але крейдових позначок як не було. До того ж вони опинилися у просторій коморі, якої він геть не пам’ятав. Стеля спиралася на кілька цегляних колон, під стінами громадилися почорнілі діжки. Тифон обстукав одну: порожня.
Вони мовчали, прислухаючись до звуків погоні. Нічого, тиша. Тільки десь далеко крапотіла вода. Всі очікувально дивилися на Толпі.
— Я не знаю, де ми, — нарешті мусив визнати хлопець. Тифон гнівно пирхнув, але пані Марія сказала:
— Принаймні ми живі. Дякуючи Толпі. Бандити отруїли б нас газом, якби не він.
— І Сірничку! — заскрипів чорт, гризучи четвертак, який кинув йому Геспер як плату за закляття; хай там як, а будь-яка бісова допомога має свою ціну.
Аж тут здаля донісся якийсь шурхіт, вода закрапотіла швидше й гучніше, і ще швидше, і ще гучніше, і Толпі усвідомив, що це не вода, що це…
— Трясця! — простогнав Тифон тремтячим голосом, а Геспер схопив Толпі за чуба і штовхнув собі за спину, вигукнувши:
— У коло! В коло, панове! Жінок всередину!
З темряви вихопилися потвори. Перед Толпі майнули білі кінцівки та обличчя, що не мали очей, постріл, постріл, дзижчання кулі, що вдарила у цегляну стіну, писк Аделі — різкий, вібруючий аж у мозку, бліда лапа схопила дівчину за волосся, зібране у «кінський хвіст». Геспер і Тифон стріляли навмання з револьверів, і один лише пан Юзеф зберіг притомність настільки, щоб дати потворі в писок правим гуком. Біла голова репнула навпіл, з неї посипалися тріски, солома, сіно — всілякий мотлох, а бліде тіло осунулося і впало на землю, наче ганчір’яна лялька, мов та маріонетка без мотузочок. Аделя вивільнила волосся і притислася до пана Юзефа, чиї пухкі щоки почервоніли — а може, так лише здалося у хисткому світлі свічки.
— Воно неживе! — встиг крикнути водій, перш ніж дівчина припала до його губ у поцілунку; Толпі, коли це побачив, відчув, як по спині котиться холодне і болісне тремтіння, ніби мокрою ганчіркою отримав.
Утім, панові Юзефу нічого більше не довелося казати, Геспер із Тифоном уже сиділи біля безформних останків. Старий рабин перекинув одну з істот на спину; голова в неї була зроблена з набитої ватою панчохи, від абияк пришитих ґудзиків ішли затяжки. Ґорґонович копнув манекен носаком чобота.
— І що воно таке?
— Страхи, — відповів Ян Азриель Геспер. — Наші страхи.
— Страхи, курва, на ляхів, — форкнув товстий вусань, але голос його трохи тремтів.
Про всяк випадок вони підпалили «трупи». Вата загорілася, полум’я бурхнуло мало не метровим стовпом, наповнивши тунель смородом.
Годинник Тифона показував другу, коли вони нарешті зупинилися у невеличкій та майже сухій коморі. Свічка Толпі стала помітно коротшою, її боки обросли гірляндою розтопленого воску, і Геспер наказав задмухати полум’я. Вони тулилися у темряві, горнулися одне до одного, наче зграйка переляканих нічних тваринок. У вухах дзвеніла тиша, було чути лише власне дихання, калатання сердець, стугоніння крові у скронях. Толпі відчував материнське тепло пані Марії, і йому здавалося, що він досі приглядався навколо.
До тями він прийшов, лише коли Геспер сильно його труснув.
— Толпі! Прокинься, Толпі!
— Я не сплю, — пробурмотів хлопець напівпритомно.
