— Не знаю, Ясю, але й не думаю. З таким само успіхом міг би свою Марію підозрювати.
— Пані Марія — вона наче генеральша: поза всякими підозрами.
— Ха! Чув я про одну генеральшу. Начебто одного разу цілий полк…
— Тифоне!
— Гм-м… Точно. Характер. Уже давні римляни…
— Ніяка вона не моя, — піджав губи Геспер. — Узявся б ти, нарешті, до роботи. Мало в нас часу із тим місяцем, а я щось не бачу, щоб ти аж так до аморів горів.
— Із тим найбільша проблема: тут повинні бажати двоє. А у нас проблема в квадраті, бо один так само не горить жаданням, як і друга. Ясюню, в тебе від тих книжок мізки уже геть висохли. Як ти можеш бути таким мудрим, якщо ти такий дурень?
— Про що тобі йдеться? — звів брову старий рабин.
— Ти й справді не знаєш, про що? Не бачиш, як ця баба водить за тобою очима, наче кіт за сметаною? Як за столом підсовує тобі найласіші шматочки, як хапає за руку: нехай пан не переймається, у вас і так місяцем голова зайнята…
— О ні, любий друже. Не відкараскаєшся. Що, вважаєш, я сам-один увесь місяць зроблю, і навіть про дівочу кров потурбуюся?
Тифон якийсь час сидів мовчки.
— Гадаєш, що зуміємо? Навіть якщо здобудемо ту кров? Снів у нас немає, зоряного сяйва — катма, янголів останнім часом я теж навколо щось не бачив, — відізвався нарешті вусань. Ян Азриель, роздратований, засовався у кріслі.
— Де той Толпі? Тут холодно.
— Коньячок також непогано гріє. Може, все ж таки пригубиш крапелинку?
— Я б випив пива.
— Немає, Ясю. Знаєш, гостей пивом розігрівати погано виходило, йшла здебільшого чиста та якісь кольорові. Інколи, як дами приходили, то вино. А поети п’ють горілку.
— Я не поет. І давно не пив пива. Якщо в неділю Суддьокрук має забрати нас до пекла, я волів би напитися чогось хорошого. А не вдавати, що мені смакує коньяк.
— Але ж, Ясю, чого це ти раптом… Ти серйозно? Що ми, насправді той місяць…
— Не зуміємо. Шансів немає. Я,
До їдальні увійшла Аделя. Разом із Толпі. Вираз обличчя мала таємничий.
— Толпі для вас дещо знайшов, — заявила. — Вважаю, вам це сподобається.
Хлопець мовчки поклав на кавовий столик пук запиленого пір’я з прожилками срібла та золота. Пір’я було красиве.
Невідомо, коли Толпі поділився б своєю здобиччю, якби не зустрів у холі пані Размус.
— Добре, що ти тут! — крикнула вона, коли хлопець сходив за дровами. — Йди-но сюди. Посидь хвильку з Аделею, щоб їй не було так сумно. Я поки що приготую ванну, — а коли він підійшов ближче, то прошепотіла йому на вухо: — Слідкуй за нею. Невідомо, що може шиксі, вихованій у такому домі та вигодуваною дешевими романами, стрелити в голову. Ще отруїтися захоче чи вени порізати.
І пішла собі із великою балією під пахвою.
Аделя на кухні закінчувала витирати виделки з ложками та порцелянові тарілки. Толпі дивився на руки дівчини; в тому, як вона терла широкі поверхні тарілок та тісне нутро філіжанок, було щось гіпнотичне й не зовсім пристойне; у Толпі аж кінчики вух запалали. Він стояв так і мовчки витріщався на дівчину, аж поки Аделя раптом помітила його присутність, скрикнула і впустила з рук десертну тарілку. Порцеляна розлетілася на дрібний мак.
— Але ж я злякалася! Ти наче кіт ходиш.
Толпі хотів було побігти за мітлою, проте служниця його випередила, і йому довелося стояти на порозі, не знаючи, куди подіти руки.
— Я вже скінчила. Ти щось хотів?
Він заперечливо похитав головою. Відкрив рота, але не знав, що сказати, тож закрив його знову. Потім — знову відкрив. І знову закрив. Аделя це зауважила, бо подивилася просто на нього і з тихим цмоканням, по-риб’ячому, кілька разів також відкрила та закрила рота, дражнячись. Захихотіла.
— Пані Марія сказала наглядати за вами. Бо ви романами вигодувані, тож щоб не отруїлися, не порізали собі вен, не зробили нічого такого, — випалив він. А коли закінчив говорити, то весь зашарівся. В устах пані Размус ці слова начебто мали сенс, але коли їх промовив він, то звучали вони дещо по-дурному.
Аделя на те вибухнула сміхом, відкинувши назад голову. Зуби в неї були дуже красиві, красиві та рівні, барви слонової кістки, до того ж — усі. Вона скуйовдила Толпі чуприну.
— Щось ви всі в цьому домі геть подуріли. Чи я здаюся такою, що мала б труїти себе або вени різати?
Хлопець спантеличено похитав головою.
