Ще одне речення англійською мовою, разом з приємною посмішкою спрямоване містерові Джиммі, і вона зникла у глибині квартири, а чоловіки поважно обмінялися думкою, що це прекрасна і чарівна жінка.
За чверть години Ніна з’явилася у чудовому вечірньому туалеті, і майже водночас відчинилися двері в їдальню. На столі було накрито на чотири особи. Коли вони сіли, пані Ніна, ніби не бажаючи, сказала по-польськи:
– Твої підозри, о диво, справджуються. Можливо, ти провидець. Саме сьогодні прибув капітан Корсак. Він телефонував, і я запросила його на вечерю. Я також телефонувала тобі, хоча й не очікувала, що ти захочеш зіграти роль компаньйонки. Оскільки я тебе не застала, то звернулася до пана Хоу.
Сказавши це, Ніна підсунула англійцеві салатницю й перейшла на англійську. Кольський не міг позбутися враження, що ця жінка слово в слово повторює те саме блідому дурникові, нахабно використовуючи те, що вони двоє не можуть порозумітися.
Навіть якщо й так, то пані Ніна недовго могла насолоджуватися своєю грою, бо з’явився Корсак, який прекрасно володів як англійською, так і польською мовою. Підозри Кольського щодо готелю здалися правильними, адже Корсак прийшов у тому ж спортивному одязі, в якому він був вранці на площі Наполеона. Він вибачився за свою зовнішність і, поперемінно стріляючи з Ніною жартами, їв із вовчим апетитом. Він, здавалося, був у чудовому настрої, але через деякий час Кольський зауважив, що капітан з відкритою неприязню поглядає на англійця. Він звертався до нього дуже рідко, відповідаючи на його запитання коротко й недбало, з непривабливим виразом обличчя. У якийсь момент, коли містер Хоу був зайнятий розмовою з Ніною, капітан пробурмотів до Кольського, що сидів поруч:
– Звідки взялася ця англійська інфузорія?
Кольський ледь знизав плечима.
– Поняття не маю. Вперше бачу.
Завжди пильна Ніна почула і пояснила:
– Містер Хоу відвідує Польщу. Це дуже приємний юнак, хоч і трохи манірний.
Корсак нахмурився.
– Так, досить манірний у тій безцеремонності, з якою леститься до вас.
– Ах, яка фраза, капітане!
І додала англійською:
– Капітан вважає, що у вашому кокетуванні багато безцеремонності.
– Це правда, – підтвердив англієць. – Безцеремонність у цьому випадку – моя маска. Якби я хотів довести своє кокетство до рівня обожнюваності, яку маю для вас, я став би смішним для навколишнього оточення через надмірну запопадливість та відданість.
Кольський нічого не розумів. Зрештою, він не припускав, що у словах англійця міг бути якийсь надзвичайний зміст, але те, як юнак дивився на Ніну, могло викликати серйозні побоювання. Так дивитися на жінку має право лише чоловік, який тісно позв’язаний з нею і між ними існує повна довіра.
Каву подали у холі. Тут капітан уже зовсім не приховував свою антипатію до англійця. Навіть щодо Ніни він став холодним і зухвалим. Розмовляв лише з Кольським, розмовляв дуже щиро, наче цією сердечністю хотів підкреслити різницю, яку він робить між собою та рештою товариства. Кольський цим був приємно здивований і сам пильніше придивлявся до містера Хоу.
Близько одинадцятої Корсак підвівся з явним наміром попрощатися з господинею. У його гордовито зведеній голові й усій поставі було щось, ніби як ображена гідність.
– Залишайтеся тут, – надзвичайно теплим і м’яким тоном сказала Ніна. – Зрештою, ваш поїзд вирушає лише о пів на першу.
– Щиро вам дякую, але я хотів би ще з деким побачитись. Ще маю вирішити певні справи.
– Будь ласка, залишайтесь, будь ласка, – повторила вона таким прохальним тоном і так поглянула, що кров вдарила Кольському в обличчя, а молодий англієць демонстративно потягнувся до журналу на столику поряд і почав його роздивлятися.
Після довгого мовчання капітан нарешті сказав:
– Ну якщо ви так бажаєте…
Він здався, сів і, компенсуючи свою різкість гумором, додав:
– Але за це вимагаю оплати у вигляді чашки кави.
– Отримаєте її негайно, – сказала Ніна і встала, щоб наповнити його чашку.
У Кольському все кипіло. Якщо він не зірвався відразу, то це лише тому, що не хотів виглядати смішним. Однак тепер йому все вдалося скласти в голові, увесь сценарій свого виходу. Отже: він погляне на годинник, скаже: «Я заздрю вам, що ваші обов’язки не змушують вас залишати таке гарне товариство, я ж, на жаль, мушу бути в клініці. Це доля лікаря», потім встане і попрощається.
Йому вдалося виконати лише перший пункт своєї програми, адже коли він дістав годинник, пані Ніна з чарівною посмішкою звернулася до нього:
– Ах, любий докторе, зовсім забула. Мій чоловік сьогодні надіслав деякі документи, які стосуються клініки, і попросив передати вам. Вони, здається, лежать у кабінеті на письмовому столі. У синьому конверті. Знайдете?
Вибитий з програми, Кольський відкашлявся і встав.
– Припускаю, що знайду.
Коли він зник у дверях вітальні, за якою був кабінет, пані Ніна вибачилася перед іншими гостями по-англійськи:
– Я не впевнена, що він знайде. Я, здається, сховала це в шухляду. Панове, вибачте. Один момент.
Вона швидко пройшла через вітальню. У кабінеті застала Кольського, який марно шукав на столі синій конверт.
