З жестом втоми і благанням про змилування Ніна простягнула до нього руки:
– Не йди. Не залишайте мене з ними. Вони обоє закохані в мене, може дійти до скандалу.
Кольський суворо подивився на неї:
– Вони тебе, ти їх, хоча мені дуже важко визначити, кого кохаєш ти.
– Не знаєш, кого? – запитала вона, примружуючи очі.
Перш ніж він зміг відступити, Ніна закинула йому руки на шию й обсипала поцілунками.
– Ось кого… Ось кого… Ось кого… – повторювала вона пошепки. – Я хотіла тебе покарати за твої гидкі підозри і не розмовляти з тобою тиждень. Але я просто слабка жінка. Я вже сьогодні зателефонувала. А завтра… завтра я приїду до тебе у звичний час… А зараз я прошу тебе, йди до них і якось займися ними. Я ж не можу допустити до того, щоб у моєму домі, домі мого чоловіка, стався бешкет. Це б мене скомпрометувало. Сам розумієш. І я маю право просити тебе про допомогу. Пам’ятай: ти єдина людина, яку я можу попросити про допомогу. Ти ж мені не відмовиш у цьому, правда? Йди, йди до них…
Коли Кольський завагався, додала:
– Мені потрібно підмалювати губи і поправити волосся після цих поцілунків. І трохи охолонути. У мене, певно, плями на обличчі.
Кольський, проходячи через неосвітлену вітальню, думав: «Або вона є дияволом лукавства і розпусти, або надзвичайний збіг обставин постійно говорить проти неї».
Всупереч очікуванням у холі він застав обох чоловіків, які були зайняті мирною бесідою. Мабуть, культура бути в товаристві і добрі манери взяли гору над взаємною неприязню.
«Якби вони знали, – думав Кольський, – що те, за що вони борються між собою, належить мені!..»
Він не закінчив цієї думки, бо Ніна повернулася. Зав’язалася досить жвава розмова по-англійськи, в якій Кольський, зрозуміло, не брав участі.
В якийсь момент Ніна подивилась на годинник і сказала:
– Ну, вже тепер я вас не затримую. У містера Хоу тут своя машина, і він настільки люб’язний, що відвезе вас, панове.
– Шкода, я не можу скористатися цією люб’язністю, – з посмішкою відповів капітан. – Волію перейтись. У мене ще є півгодини часу, а ніч така гарна.
Вони попрощалися з Ніною і одночасно вийшли. Перед особняком справді стояла машина англійця, який поспішно попрощався з ними. Корсак і Кольський вийшли на вулицю Вєйську і через площу Трьох Хрестів пішли у бік Братської. Йшли мовчки. Раптом капітан зупинився і, схопивши Кольського за плече, процідив крізь стиснуті зуби:
– Якби не те, що я мушу завтра з’явитися в полку, бо дав командиру слово честі, що з’явлюся, повір мені, я б бив цього жиголо, цього збоченця шпіцрутеном по губі!..
Він відпустив плече Кольського, і вони знову мовчки зробили кілька кроків.
– Чи… чи не думаєте ви, пане капітане, що… містер Хоу… – коханець пані Добранецької?
Капітан розсміявся.
– Ти чудовий хлопець! Чи я так не думаю! Це ж очевидно! Вона його коханка і, крім того, боїться його!
– Звідки такий висновок, що вона боїться? – розбитим голосом запитав Кольський.
– Як звідки? Це цілком зрозуміло. Ми удвох з нею повинні були повечеряти. Тим часом прийшов цей зморщений дурник, і вона не посміла його виставити за двері. Чому? Бо боїться його. Або боїться його втратити. Такі іноземні розбещені типи знають різні штучки, пане дорогий.
І після паузи додав:
– Свині!
Вулиці були майже порожні. Частина ліхтарів не світили. Після спекотного дня прохолодний вітер приносив велике задоволення. Однак Кольський цього майже не помітив.
– Звичайно, – знову обізвався капітан. – Вас також мусила запросити в останню хвилину, щоби рятувати, як думаю, мою ситуацію.
– Вашу? – зауважив Кольський. – З цього б випливало, що вона також є і вашою коханкою.
Капітан дивився на нього, як на божевільного.
– Ага, що ще. Зовсім ні, – неохоче сказав він. – Принаймні кохаю її без взаємності.
На закінчення він якось дивно пирснув і замовк.
Вони вже доходили до вулиці Маршалковської, коли капітан затримався і, встромивши вказівний палець у ліве плече Кольського, сказав:
– Ви коли-небудь замислювалися над дивною психологічною загадкою? Скажімо, маєш роман з одруженою жінкою. Маєш і все тут. Звичайна річ. Ви прекрасно знаєте, що частіше чи рідше вона мусить обдаровувати й власного чоловіка своєю прихильністю. Ти зустрічаєшся із цим чоловіком, чорт забирай, щодня, і насправді він тобі навіть подобається. Як же зовсім інакше виглядає справа, коли одна й та сама заміжня жінка має справу не тільки зі своїм чоловіком, але й з іншим мужиком! Тоді усе нутро в тобі перевертається! Ти б розірвав коханця на шмаття! Що це може бути, до дідька?! Звідки така різниця у стосунках?..
Кольський похитав головою.
– Не знаю. Я на цьому не розуміюся.
– Саме так. Філософи там пишуть про різні речі, про якусь там критику чистого розуму та інші дурнички, які ніколи нікому не принесуть користі, а не займаються житейськими справами. Ну нічого. Не бійтеся. За чотири тижні маневри закінчуються, і я не раджу тому скунсові залишатися у Варшаві. А ти гарний хлопець! Чесне слово. Після мого повернення до Варшави ми повинні частіше зустрічатися. Ви граєте у бридж?
– Дуже погано.
