– Треба підучитись. А зараз – до побачення, бо мій поїзд втече. Салют.
Кольський повернув у бік будинку. Він відчував, ніби вгрузає в болото. Тільки, як не дивно, основний тягар його звинувачень лягав не на Ніну. Вона здавалася йому істотою такою маленькою і такою дрібною, що її просто не можна було звинувачувати у нормальній людській відповідальності за скоєні діяння. Ані звинувачувати, ані карати. Карати її було б так само безглуздо, як, наприклад, знущатися над собакою чи котом за те, що з’їв шматок м’яса, залишений без нагляду.
«Звірятко. Розумне, хитре звірятко з примітивними інстинктами…»
Перш за все він відчував втому, цю найважчу з усіх моральну втому, що межує з апатією. А ще відразу до себе. Як він міг опинитись у подібній ситуації! Він вірив цій жінці. Але це його провина, тому що він хотів вірити. Тільки його провина. Зовсім не ображався на неї, лише відчував зневагу до себе. У цьому полягав найболючіший урок на майбутнє: ніколи не наближайся до тих жінок, в етичних нормах яких ми, бодай на мить, можемо поставити знак питання!
Тієї ночі Кольський написав Люції:
«Мені здається, що можна пройти через болото і вийти з нього ще чистішим, навіть кращим, ніж було раніше. Ви поділяєте мою думку?.. Тепер тільки я розумію притчу про блудного сина і те, чому завжди більш глибоко до мене підсвідомо промовляла святість Марії Магдалини, ніж святість Терези. Мені потрібен певний фізичний і духовний перепочинок. Як мені не вистачає розмов з Вами. Я замінюю їх таким чином, що, пишучи до Вас або читаючи любі дорогі, добрі листи, я маю перед собою Вашу фотографію, з якої на мене дивляться ті самі знайомі, найкрасивіші в світі очі…»
Насправді написання цього листа мало заспокійливий вплив на його нерви, і коли він засинав, був уже зовсім спокійний. Все, що Кольський пережив за останній день і за останні місяці, здавалося йому чимось надзвичайно далеким, якоюсь нецікавою історією, яку розповідав хтось сторонній і дуже давно. Йому здавалося, що його відділяють від цього сотні миль.
Кольський настільки викреслив із своєї свідомості Ніну і все, що з нею пов’язане, що йому навіть не прийшло в голову повідомити її про це. Тож о п’ятій годині, коли він почув дзвінок у передпокої, спочатку навіть не подумав, що це може бути Ніна. Побачивши її, він не міг опанувати своє здивування, яке вона сприйняла за щось інше, і вдала, що нічого не помічає.
Вона втомленим рухом простягнула до нього руку.
– Ах, я так вдячна тобі за вчорашній вечір. Ти навіть не можеш собі уявити, як це все було для мене боляче. До цього часу не можу оговтатися від цих жахливих вражень.
Вона увійшла до кімнати і безсило опустилась на канапу. У білій шовковій сукні без рукавів і з маленьким декольте виглядала майже як дівчинка: наївна, примхлива, свіжа. Вона була майже без макіяжа, або робила це настільки майстерно, що її засмага, блакитні тіні під очима, брови, вії та губи, здавалось, мали природний колір.
Кольський з недовірою придивлявся до її зовнішності. Вона просто не асоціювалася в його уяві з тією кількістю інформації, яку він зібрав про неї вчора.
– Любий, ти можеш мені подати сигарету? – обізвалась вона, помітивши щось незвичне в його поведінці. Хотіла виграти час, щоб зорієнтуватися в настрої Кольського й обрати найбільш відповідну тактику. Він мовчки подав коробку сигарет і сірника, і не промовивши ні слова, сів навпроти неї.
– Розкажи мені, Янеку, як усе вчора закінчилося. Сподіваюсь, що між цими божевільними не було ніякої сварки.
– Ні, до цього не дійшло.
– Це лише завдяки тобі. Ти навіть не можеш собі уявити, як я тобі вдячна. Завжди можна розраховувати на твою поміркованість і такт. Ти справжній мужчина.
Знову запанувала мовчанка, після чого Кольський спокійно сказав:
– Слухай, Ніно. Я хочу поговорити з тобою серйозно і щиро.
– Щось сталося? – вона зробила здивоване обличчя.
Він заперечливо похитав головою.
– Не тепер. Відбувалося постійно. Тільки я цього не помічав. Аж раптом прозрів.
Страждання відбилось на її обличчі.
– Ох, Янеку. Відчуваю, що ти хочеш мені зробити якусь прикрість, – з благанням в голосі обізвалася вона.
– Прозрів раптово, – продовжив Кольський. – Я пізнав тебе. Я не буду набридати тобі ніякими проповідями, ні моральним вченням. По-перше, тому, що я не відчуваю покликання до них, по-друге, тому, що вони були б неефективними. Ти – зріла людина, розумієш життя, чітко знаєш, чого хочеш, дієш так, як диктує тобі твій смак. У тебе є своя життєва програма.
Вона встала і підійшла до нього так, ніби збиралась сісти йому на коліна, але Кольський сказав з притиском:
– Будь ласка. Вислухай мене до кінця.
– Чи… чи не можемо відкласти… на потім?
Він ледь усміхнувся.
– Ні, Ніно. Отже, я також зріла людина, у мене також є окреслений шлях, власні погляди, власний сенс життя. Словом, індивідуальність. Признаюсь, не можу зрозуміти, що змусило тебе зайнятися моєю особою. Можливо, я взагалі не стану цікавим об’єктом для жодної жінки. Для тебе ж я ні в якому разі не представляю тих цінностей чи відсутності цінностей, які ти шукаєш в чоловікові.
