Я відчував своє джерело, але не міг викликати з нього енергію. Я й гадки не мав чому. Вірніше, в мене було кілька ідей, жодна з яких не була приємною, тому я відмовлявся в них вірити.
Якомога швидше я почав відступати від малого демона, він йшов за мною, клацав кліщами, кожного разу викидаючи блакитно-білі іскри. Я розгледівся, але дверей не побачив. Отже. Я міг безконечно бігати по колу, або позбутися демона. Без чарів. Це означало, що моєю єдиною зброєю був ніж Амри. На мою користь був факт, що істота була дрібною, повільною і тупою.
Хай буде так.
Я виставив наперед себе ранець і перестав відступати. Він відреагував випустивши мені в обличчя ще один струмінь. Я заблокував його ранцем, відчув як він тягне, взявши до уваги розмір демона, на диво міцно. Я як рибалка тримав його на гачку, повільно зменшуючи між нами дистанцію. А тоді, коли був за один довгий крок від нього, викрутив ранець набік і з усіх сил наступив йому на панцир.
В усіх напрямках розлетілися кишки, заповнюючи повітря смородом, від якого я ледь не блюнув. Шість з восьми ніг різко засіпалися і зашкребли, а тоді раптово завмерли. А потім істоту почала поглинати підлога.
Коли кажуть, що одинадцять кіл пекла завжди голодні, це не метафора.
-- Хоч розігрівся, -- пробурмотів я, з рота в мене парувало. Але в мене були поважні клопоти. Без доступу до свого джерела, я закінчив навіть не розпочавши, і брязкітки, які я приніс з собою, навіть якщо вони досі працювали, цього не змінять. Доволі швидко холод мене прикінчить, і мені не доведеться перейматися їжею чи водою. В будь-якому випадку скидалося на те, що я в пастці.
Я викликав магічний зір. Він працював доволі добре. Взагалі-то, аж надто добре; я виявив, що все, що мене оточувало було магічним. Освітлення мене майже засліплювало. Але в протилежній стіні я зауважив контур величезних подвійних дверей, і після короткого дослідження кінчиками замерзлих пальців і звичайним зором, мені вдалося виявити засув одних дверей, захований в ворсисту тканину, що вкривала кожен сантиметр стіни. Він знаходилася в неприємній частині анатомії проклятої душі.
Я сподівався, що коли вийду з кімнати, то до мене повернеться доступ до мого джерела. Знаючи те, що я знав про природу одинадцяти кіл пекла, я вважав принаймні можливим, що ворота до пекла просто вбирали всю доступну енергію, щоб утримувати себе. Мені залишалося тільки сподіватися, що так само не було повсюди.
Назовні буде брутальний холод. Якщо я помилявся і в мене не повернеться доступ до джерела, то я замерзну за кілька хвилин, а не годин, як би це було в кімнаті. А якщо мої спогади про потойбічний світ помилкові, в мене може навіть не бути шансу замерзнути до смерті, бо мене раніше порвуть на шматки і зжеруть демони.
Я глибоко вдихнув, набравши в легені такого гострого холоду, що він різав як ніж. Я відсунув засув, щосили налягаючи, щоб змусити двері відчинитися.
Було значно холодніше, ніж я собі уявляв. Я відчув як мої легені зводить судома. В мене буквально перехопило подих. Холод був настільки абсолютним, що мій розум впав у свого роду шок, нездатний сказати м‘язам, що робити. Я впав на замерзлу землю поряд з дверима, б‘ючись в конвульсіях від холоду. Я швидко втрачав навіть здатність думати. Тілу смертного не місце в цих володіннях.
Щось. Щось потрібно зробити. В моїх думках промайнуло обличчя Амри. Вона була насуплена, шрам, що поділяв брову навпіл і опускався по щоці, робив її ще більш лютою.
Потрібно було щось робити.
Моє джерело.
Я потягнувся до нього, і воно виявилося на місці. Втрачаючи свідомість, я створив просте, майже неможливе закляття, змушуючи свою ослаблу уяву викликати потрібну мені зміну.
Недостатньо. Недостатньо чітко. Я в них не вірив. Не відчував їх. Я спробував витягнути їх з чорної криги свого розуму. Вони не хотіли виходити. Я змусив їх.
Гарячі Джерела, на кордоні між Імрією і Люсернією. Захід сонця.
Детальніше, хай тобі чорт.
Сморід кінського поту. В землі булькала вода, трохи їдка. Я пригадав, як занурився у викладений камінням басейн, збудований невідомими руками, шкіра спочатку закричала протестуючи від жару, тоді повільно звикла до нього.
Пригадавши Гарячі Джерела, я зачерпнув магію з власного джерела, щоб відтворити їхній ефект на своє тіло.
Паморозь навколо мене випарувалася, я лежав тепер на відкритій чорній, потрісканій, замерзлій землі. Я легенько вдихнув. Повітря все ще було надзвичайно холодним, але вже не смертельним. Вкриваючись потом у страшно холодному місці, де смертний не мав шансів вижити без допомоги, я повільно зіп‘явся на непевні ноги й закинув ранець за спину. Озирнувся навколо. Позад мене величезна маса воріт, сіра труба здіймалася вгору і вгору, наскільки сягало око. Навколо мене безмежна біла пустеля. А наді мною темне небо, де щохвилини падали сотні, а може й тисячі зірок, кожна, по суті, проклята душа.
Я повернувся. Я утримався від радощів.
