Рекурсія полностью

— Нічого в нас не вийшло, — каже він.

— Угу.

Друга половина його здвоєного «я», та, яка пережила кожну мить цієї часолінії, отримує хибні спогади, де є Меґан і Джулія. Служба детективом у Нью-Йорку. Смерть дочки, розлучення, депресія, апатія. Зустріч зі Слейдом і повернення назад на одинадцять років для порятунку Меґан. Повторна смерть дочки. Поява в його житті Гелени. Їхні стосунки. Його загибель у готелі Слейда.

— Ти плачеш, — констатує Гелена.

— Надто багато всього.

Гелена бере його руку в свої.

— Нарешті я згадав і це, — говорить Баррі.

— Що саме?

— Ті кілька місяців у Нью-Йорку, вже з тобою, коли ми з Ґвен провели перший рейд на готель Слейда. Пригадую кінець тієї часолінії: я нахиляюся тебе поцілувати, а ти плаваєш у деприваційній капсулі незадовго перед смертю. Я був закоханий у тебе.

— Так?

— До нестями.

На мить обоє замовкають, задивляючись на пустелю Сонора — їхній улюблений краєвид, такий не схожий ні на пишні тихоокеанські зарості Північного Заходу, де минула юність Баррі, ні на хвойні ліси, поблизу яких виросла Гелена.

Їм обом тут так добре!..

— Треба подивитися новини, — пропонує Гелена.

— Зачекаймо трохи, — каже Баррі.

— Тобі це чекання щось дасть?

— Може, ще трохи поживемо, сподіваючись, що ми єдині, в кого виникли хибні спогади?

— Ну ти ж знаєш, що цього не станеться.

— Ти все життя така реалістка…

Гелена всміхається, але в кутиках її очей таки зблискують сльози.

Баррі підводиться зі стільця і розвертається до задньої частини чималого дому, який вони побудували в цій пустелі. Глиняні стіни, широкі вікна — будівля ідеально вписується в довкілля.

Баррі заходить у будинок через кухню, минає стіл в їдальні та виходить у вітальню. Бере пульт від телевізора, вагається.

Ступаючи босими ногами по прохолодних кахлях, підходить Гелена.

Вона бере в нього пульт і натискає кнопку ввімкнення.

І Баррі зразу бачить на екрані титри:

«СВІТ УРАЗИЛА ЕПІДЕМІЯ САМОГУБСТВ».

Гелена болісно зітхає.

На екрані — зняті на мобільні телефони кадри, де моторошним градом сиплються на тротуар людські тіла.

Як і Баррі, світ щойно пригадав попередню часолінію, коли всі дізналися про існування крісла. Атаки на Нью-Йорк. «Вікілікс». Широке використання крісла по всій планеті.

— Може, все буде добре, — каже Баррі. — Може, правду казав Слейд. Може, людство пристосується, буде готове це прийняти.

Гелена перемикає канал.

Явно ошелешений ведучий намагається зберегти якісь залишки професіоналізму:

«— Щойно Росія та Китай виступили в ООН зі спільною заявою, в якій звинуватили США в підміні реальності з метою зашкодити іншим країнам використовувати крісло пам’яті. Вони заявили, що негайно беруться до відновлення технології, і застерегли, що всі подальші спроби експлуатації крісла будуть розцінені як акти агресії. Відповіді США ще не було…»

Гелена знову перемикає канал.

І ще один ошелешений ведучий:

«— На тлі повідомлень про масові самогубства лікарні всіх великих міст інформують про наплив пацієнтів з ознаками кататонії — ступору, спричиненого…

— Девіде, вибач, що уриваю, — втручається його напарниця. — Федеральна авіаційна агенція повідомляє… боже мій!.. Сорок пасажирських літаків розбилося у США за останні п’ятнадцять…»

Гелена вимикає телевізор, кидає пульт на диван і йде в передпокій. Баррі прямує за нею до виходу. Гелена відчиняє двері.

З ґанку видно гравійну доріжку до дому і пустелю за нею, що положисто тягнеться дванадцять миль до міста Тусон, яке мерехтить вдалині, наче міраж.

— Тут так тихо, — говорить вона. — Аж не віриться, що там усе руйнується.

Останні тридцять три роки життя вкорінюються у свідомості Баррі та стають з кожним подихом реальними. Він уже не той чоловік, що був у готелі Слейда. І не той, що провів останні двадцять чотири роки разом з Геленою, намагаючись урятувати світ від нинішнього дня. Якимось чином він став одночасно і тим, і тим.

— Якась частина мене, — каже Баррі, — не вірила, що цей час настане.

— Угу.

Гелена обертається до нього й несподівано обіймає так сильно, що Баррі мимохіть поточується назад.

— Мені шкода, — шепоче він.

— Я не хочу цього робити.

— Робити чого?