Рекурсія полностью

З вентиляційних отворів валить дим, світло на стелі починає мерехтіти, але запущена програма реактивації працює без збоїв.

Він повертається до сходів — єдиного входу до лабораторії.

Тепер він чує голоси, що долинають зверху, бачить хиткі промені світла, що пробиваються крізь куряву та дим.

Вони висадили двері бункера, їхні черевики гупають по металевих сходах.

Баррі грюкає дверима до лабораторії та бере на засув. Це звичайні металеві протипожежні двері — такі, напевне, й плечем можна вибити.

Баррі вертається до термінала, вивчає Геленині показники. Її серце не б’ється вже кілька хвилин.

З того боку чимось сильно б’ють у двері.

І знову б’ють.

І ще раз.

Автоматна черга і знову удар по металу — ногою, плечем чи тараном.

Двері, хоч як дивно, витримують.

— Ну, давай, — квапить Баррі.

Він чує голоси на сходах, а потім — оглушливий вибух, від якого аж дзвенить у вухах. Граната або динамітна шашка.

Дверний отвір застеляє стіна диму, з неї з’являється солдат. Він переступає відкинуті вибухом двері та бере на мушку Баррі.

Той підіймає руки та повільно підводиться зі стільця. Нові солдати ввалюються до лабораторії.

На екрані термінала, де висвічується стан стимуляторів, блимає повідомлення: «ЗАФІКСОВАНО ВИКИД ДМТ».

Давай! Ну давай же!

Там, у капсулі, помирає Гелена, її мозок викидає залишки речовини, що перенесе її у спогад, якому тридцять з гаком років.

До Баррі наближається солдат, що першим вдерся до лабораторії. Він щось кричить йому, та через дзвін у вухах Баррі його не…

З носа йде кров, витоплюючи у снігу маленькі бордові дірочки.

Баррі роззирається. Зусібіч він оточений чи то соснами, чи то ялинами. Темні лапи прогнулися під снігом, якого тут насипало в останню заметіль.

Він переводить погляд на Гелену. Її волосся не таке, як тоді, коли вони востаннє бачилися в бункері в пустелі Сонора. Тепер руді пасма посріблені сивиною, довші та на потилиці стягнуті у хвіст. Її обличчя стало жорсткішим.

— Який сьогодні день? — питає Баррі.

— Шістнадцяте квітня дві тисячі дев’ятнадцятого року. Друга ювілейна дата часолінії, де я померла в капсулі DARPA.

На ногах у них снігоступи. Вони застигли на прогалині серед гірського схилу. За десять миль, на рівнині, видніється місто.

— Це Денвер, — пояснює Гелена. — Нашу лабораторію ми обладнали тут, щоб бути ближче до моїх батьків. — Вона дивиться на Баррі. — Ще нічого?

— У мене таке відчуття, ніби ще кілька секунд тому я був у нашому домі в Тусоні.

— Вибач, але тільки-но ти з одного сраного шістнадцятого квітня перебрався в інше сране шістнадцяте квітня.

— Як тебе розуміти?

— А так, що ми знов у прольоті.

Їхня перша зустріч у барі в Портленді. Повторна. Претензії на пророчий дар. Він закохався в неї ще швидше, ніж першого разу, бо, схоже, вона знала його краще, ніж він сам.

Наплив спогадів цього разу сильніший.

Майже болючий.

Баррі валиться у сніг: останні двадцять дев’ять років з Геленою таранять його мозок чередою спогадів.

До появи технологій, що уможливлювали побудову крісла, залишалося ще десять років, і весь цей нас вони вивчали часо-простір, природу матерії, багатовимірність всесвіту і квантову заплутаність.

Проштудіювали все, що змогли знайти про фізику часу, але цього замало. Вочевидь замало.

Потім вони досліджували методи повернення у спогад без використання капсули, шукаючи способу робити це швидше. Але без сенсорної депривації вони вмирали знову і знову — це все, чого їм вдалося досягнути.

А потім наринають спогади, що ледь не розчавили Баррі.

Він знову втратив матір.

Суперечки з Геленою через відсутність дітей — можна собі уявити, що вона відчувала, переживаючи це вдруге.

Секс, кохання — чудове кохання.

Миті захвату від думки, що вони єдині в цьому світі борються за його виживання.

Миті жаху — від цієї самої думки та усвідомлення свого фіаско.

І потім Баррі перетворюється на цілісну істоту. Стає тим Баррі, який пам’ятає про всі часолінії.

Він переводить погляд на Гелену. Та сидить на снігу біля нього і дивиться на місто внизу тим самим відстороненим поглядом, який з’явився в неї за останній рік, коли вона вже остаточно розуміла, що тільки диво може відвернути цей день.