Рекурсія полностью

З ними прибула група фахівців із фізики частинок вочевидь набраних ще в попередніх часолініях, оскільки фізики ні сном ні духом не відали про справжню мету досліджень. У крижаній шапці була пробурена свердловина діаметром півтора фута і завглибшки 8000 футів, під кригу на глибину понад милю опустили світлочутливі детектори. Вони мали фіксувати нейтрино — одні з найзагадковіших елементарних частинок. Нейтрино не мають заряду, напрочуд рідко взаємодіють зі звичайною речовиною та найчастіше походять із таких космічних об’єктів, як наднові, ядра галактик, чорні діри (допомагаючи їх виявити). Під час зіткнення нейтрино з атомом земної речовини утворюється мюон — частинка, що рухається швидше за світло в середовищі та примушує кригу світитися.

От вони й шукали світлові хвилі, спричинені проходженням мюонів крізь кригу.

Теорія Баррі, розроблена ним ще в попередніх часолініях, стверджувала: якщо в момент переходу чиєїсь свідомості до більш раннього спогаду виникають і одразу зникають мікроскопічні чорні діри та кротові нори, то детектори світла зможуть зафіксувати світлові хвилі, спричинені мюонами, породженими під час зіткнення атомів земної речовини з нейтрино, що виникли в чорних дірах.

Але з того нічого не вийшло.

Вони нічого не знайшли.

І фізики роз’їхалися по домівках.

Шість життів вони намагалися глибше проникнути в механізм дії крісла пам’яті, а все, чого вдалося досягти, — це ненадовго відтермінувати неминуче.

Баррі дивиться на екран, де серед руху застигла Гелена.

З’являються хибні спогади з попередніх часоліній. Як вони жили в Аризоні, в Денвері, на дощовому узбережжі Мену. Його життя без Гелени в Нью-Йорку, життя з нею в Шотландії.

Однак у пам’яті утворилися прогалини. Баррі пригадує, що востаннє вони жили в Сан-Франциско, але пригадує не до кінця: у пам’яті зовсім не залишилося спогадів про останні дні, коли світ усе знову згадав.

Він натискає кнопку «Відтворити».

— Ну що, згадав? Чудово. Єдина причина, чому ти бачиш цей запис, — те, що мене вже немає.

Баррі зронює сльозу. Таких дивних почуттів йому ще не доводилося переживати. Баррі із цієї часолінії знає, що Гелена мертва, і одночасно всі Баррі з попередніх часоліній зараз уперше відчувають біль втрати.

— Мені так шкода, любий.

Він згадує той день, коли вона померла, вісім тижнів тому. До того часу вона зовсім здитиніла — розум залишив її. І Баррі мусив годувати, одягати, купати її.

Але тоді було вже набагато легше, аніж коли вона розуміла, в яку прірву котиться. У хвилини прояснення Гелена порівнювала власні відчуття з блуканням у лісі, схожому на сон: не зрозуміти, хто ти, де ти, в якому часі. Подеколи ж натомість вона щиро вважала, що їй п’ятнадцять років, що живе вона в Боулдері разом із батьками, і намагалася накласти чужі обставини на свої відчуття місця й часу та на свою самосвідомість. Вона часто питала себе, чи не так само почувалась її мати в останній рік свого життя.