Рубінова книга полностью

— Атож. Ми не думали, що з Марґрет виникнуть якісь клопоти, — містер Джордж відкинувся на спинку сидіння. — З іншими — так, але з Марґрет Тілні не було ані найменших причин хвилюватись. Її життя запротокольовано Вартовими до дрібниць. Ми знаємо, де вона провела кожен день свого життя. Тож організувати зустріч її з Ґідеоном було неважко. Учора вночі він подався в 1937 рік, щоб побачитися з Марґрет Тілні у нашій домівці в Темплі.

— Справді, вчора вночі? Коли ж ти спав?

— Все мало б пройти швидко, — відповів Ґідеон. Він схрестив руки на грудях. — На всю операцію ми відвели годину.

Містер Джордж вів далі:

— Він розказав їй, що до чого, але Марґрет усупереч очікуванням відмовилася дати йому кров. — Він вичікувально подивився на мене. Я повинна щось сказати?

— Може… е-е-е… вона не зрозуміла? — припустила я. Якась заплутана історія.

— Вона все прекрасно зрозуміла. — Ґідеон похитав головою. — Вона вже знала, що перший хронограф поцупили і що я намагаюся отримати її кров для другого.

— Але як вона могла передбачити те, що станеться за багато років? Вона що, була ясновидицею? — я й вимовити це не встигла, як уже зрозуміла. Увесь цей мандро-часовий мотлох почав мало-помалу просякати мій мозок.

— Хтось побував там до тебе і розповів їй, еге ж? — запитала я.

Ґідеон схвально кивнув.

— І він умовив її, щоб вона ні в якому разі не давала кров. Ще незрозуміліше було те, що вона відмовилася зі мною розмовляти. Вона покликала на допомогу Вартових і зажадала, щоб мене тримали від неї далі.

— Але хто це міг бути? — міркувала я. — Власне кажучи, йтися може хіба що про Люсі й Пола. Вони вміють мандрувати в часі і хочуть завадити завершенню Кола.

Містер Джордж і Ґідеон перезирнулися.

— Коли Ґідеон повернувся, ми опинилися перед справжньою загадкою, — мовив містер Джордж. — Хоч ми приблизно й уявляли собі, що могло статись, але доказів бракувало. Тому Ґідеон сьогодні вранці ще раз вирушив у минуле і знову навідався до Марґрет Тілні.

— Авжеж, день у тебе був насичений. — Я шукала на обличчі Ґідеона сліди втоми, але їх не було. Навпаки, вигляд він мав вельми бадьорий. — А як твоя рука?

— Гаразд. Послухай, що скаже містер Джордж. Це важливо.

— Цього разу Ґідеон відшукав Марґрет одразу ж після її першої мандрівки в часі 1894 року, — сказав містер Джордж. — При цьому ти повинна знати, що фактор X, або ген мандрів у часі, виявляється в крові тільки після першого стрибка. Тому, коли взяти кров у мандрівника, перед тим як той уперше встиг перестрибнути в часі, хронограф не визначить того гена. З цією метою граф Сен-Жермен провів кілька експериментів, через які хронограф мало не зламався. Тобто відвідувати мандрівника в дитинстві, щоб узяти у нього кров, — це дурня. Хоча це багато чого спростило б. Ти розумієш?

— Так, — кинула я знічев'я.

— Тому Ґідеон зустрів сьогодні вранці юну Марґрет перед її першим офіційним елапсуванням. Після першого стрибка її одразу ж відвезли до Темпла. Під час підготовки до зчитування вона перескочила вдруге, причому це була найдовша з усіх досі виміряних неконтрольованих мандрівок. Її не було цілих дві з гаком години.

— Містере Джордж, давайте облишимо несуттєві подробиці, — запропонував Ґідеон із ноткою нетерпіння в голосі.

— Так-так. Про що це я? Значить, Ґідеон відвідав Марґрет перед її першим елапсуванням. І він знову розповів їй про поцуплений хронограф і про шанс усе виправити за допомогою другого хронографа.

— Ха! — скрикнула я. — Ось звідки доросліша Марґрет дізналася всю історію! Ґідеон сам їй усе розповів.

— Так, можливо, — відповів містер Джордж. — Але й цього разу юна Марґрет чула всю історію не вперше.

— Тобто хтось побував там до Ґідеона. Люсі й Пол. Вони подалися в минуле за допомогою вкраденого хронографа, щоб розповісти Марґрет Тілні, що рано чи пізно з'явиться хтось, хто захоче взяти в неї кров.

Містер Джордж як води в рот набрав.

— То вона дала кров цього разу?

— Ні, — відповів містер Джордж. — Вона знову відмовилася.

— У 16 років вона, щоправда, ще не вибрикувала так, як на схилі віку, — зауважив Ґідеон. — Цього разу вона дозволила перекинутися з нею кількома словами. І врешті-решт сказала, що якщо вона і розмовлятиме про кров, то тільки з тобою.

— Зі мною?

— Вона назвала твоє ім'я. Ґвендолін Шеферд.

— Але… — я почала жувати нижню губу, а містер Джордж з Ґідеоном не спускали з мене очей. — Я думала, що Пол і Люсі зникли, перш ніж я народилася. Як же вони могли знати моє ім'я і назвати його цій Марґрет?