Зеленський, ставши президентом, обіцяв дозволити цим людям голосувати, адже сподівався завоювати їхню підтримку. Однак швидко зрозумів, що не може до них достукатися. Вони, сказав, зомбовані багаторічною російською пропагандою. Замість проводити вибори на Донбасі, Зеленський спробував перекрити джерело російської пропаганди в Україні — телевізійні канали, які Медведчук використовував для поширення наративів Кремля. Реакція Путіна не викликала в Медведчука здивування.
— Коли закривають телеканали, які дивилися російськомовні люди, коли переслідують партію, за яку ці люди голосували, це стосується усього російськомовного населення, — зауважив Медведчук. — А Путін обіцяв їх захищати.
Отже, саме тому він відправив на кордон війська? Для захисту Медведчука та його телевізійних каналів?
— Мої особисті активи — ні, нікому не важливі, — відповів той. — А от партія, телеканали — так. За нас голосували мільйони громадян. Ми партія, яка представляє російськомовне населення України.
Без телеканалів партія не має шансів на політичній арені. Незабаром після закриття ефіру її рейтинги поповзли донизу.
— Це політичні репресії, — заявив мені Медведчук. — Мої банківські рахунки заморожені. Я не можу керувати своїми активами. Навіть за комунальні послуги заплатити не можу.
Проблеми для нього тільки починалися. За кілька тижнів після нашого інтерв’ю українська влада видала ордер на арешт Медведчука. Прокуратура закидала йому використання доходу від нафтової торгівлі для підтримки збройних формувань на Донбасі та висунула офіційне звинувачення у державній зраді і фінансуванні тероризму. Запобіжним заходом обрали цілодобовий домашній арешт із забороною виходити в ефір і брати участь у засіданнях парламенту. Медведчуку наділи на щиколотку електронний браслет, перед домом цілодобово чатували поліціанти. Донька Дар’я, похресниця Путіна, залишилася з батьками в Києві, в оточенні приватних охоронців.
Союзники Медведчука в парламенті обурилися та попередили Зеленського про наслідки.
— Росія або отримає потрібний їй вплив мирним шляхом, або візьме силою, — заявив відомий депутат із партій Медведчука Олег Волошин. — Третього не дано.
Однак США й надалі підтримували наступ влади на Медведчука і компанію. Влітку того ж року Волошин разом із дружиною та маленьким сином відвідав США. В аеропорту Даллеса у Вашингтоні до депутата підійшли двоє агентів ФБР, запросили поговорити наодинці. Наступні три години він відповідав на запитання агентів, дозволив їм перевірити свій телефон.
— Зрозумійте, — переконував мене пізніше Волошин, — в оточенні Путіна є мілітаристи, які хочуть цієї кризи. Вони готові до вторгнення. Приходять до Путіна й кажуть: подивись на свого Медведчука. Де він тепер? Де твоє мирне рішення? Сидить під домашнім арештом? Невже нам чекати, доки всі проросійські сили заарештують?
Три дні по тому, як Медведчука звинуватили у державній зраді, Путін відповів на це під час віртуальної наради зі своєю національною радою безпеки. Закликав її членів, зокрема керівників російських спецслужб і міністра оборони, підготувати відповідь на юридичну атаку проти союзників Росії в Україні. Київський уряд намагається «розчистити політичне ігрове поле», сказав Путін. Кінцева мета цього уряду — перетворити Україну «на протилежність Росії, своєрідну анти-Росію», яка стала б постійною загрозою національній безпеці Росії.
— Нам доведеться реагувати, — заявив він, — з урахуванням цих загроз.
Проте тоді Путін ще не вирішив напасти. Наразі він, як і припускав Медведчук, планував погрожувати застосуванням сили, щоб домогтися поступок — не лише від України, а, що важливіше, від її союзників. Впродовж весни 2021 року, поки російські війська стояли на кордоні з Україною, американські джерела розвідки та супутники відстежували чисельність цих військ і намагалися розгадати їхні наміри. Білий дім вважав, що ситуація доволі тривожна і потребує втручання президента Байдена. Той зателефонував Путіну в середині квітня й запропонував провести перший саміт двох президентів і розглянути низку питань, які виходили далеко за межі протистояння в Україні. Байден хотів обговорити кібервійну та контроль над ядерною зброєю, а також ширші питання європейської безпеки. Список охоплював чимало загроз і претензій, які Путін висловлював протягом довгих років, і йому, схоже, нетерпеливилося обговорити все з американським колегою.