Такі витівки виділяли його серед старших і суворіших кадрів Генерального штабу; майже всі вони були з попереднього покоління й піднімалися по службі ще в радянській армії, до незалежності України. Телефонний дзвінок із Банкової застав генерала, коли той готувався до довгоочікуваного свята. День народження його дружини, 24 липня, завжди був для родини подією, і Залужний зарезервував на вихідні місця в ресторані у передмісті Києва — Броварах. Напередодні вечірки йому зателефонували з президентського офісу й наказали покинути всі справи й негайно приїхати на Банкову. Залужний не мав дозволу командира покинути військову частину. Однак незабаром знов опинився в кабінеті Зеленського, у тому самому приміщенні, де два роки тому знайомив нового президента з військовими справами.
Щоправда, цього разу до президента доєдналися міністр оборони та керівник офісу Андрій Єрмак. Бесіда затягнулася на кілька годин, Залужний такого не очікував і тому нервував. Запитання Зеленського та його команди мало торкалися роботи Залужного в армії чи його мрії командувати військами на сході України. Запитання були масштабнішими, амбітнішими, стосувалися природи лідерства та довіри. Нарешті президент із помічниками потиснули генералові руку й звеліли приїхати завтра знову. Залужний знітився. Ресторан замовлено. Гостей запрошено. «До біса гостей, — пригадує він власні думки. — Як я скажу, що все скасовується, їй?». Обурення дружини, розповідав мені Залужний, жахало його сильніше за будь-яке ймовірне покарання від політичних керівників.
— Просто скажіть, чого ви хочете, — благав він помічників президента, — і ми зараз же все вирішимо.
Вони трохи подумали та запропонували компроміс. Президентська команда приїде на вечірку з нагоди дня народження і залагодить всі справи там. Дійсно, на другий день святкування Залужному, який тієї миті був у шортах і з пивом у руці, знову зателефонували з президентської адміністрації. Вони неподалік і прагнуть повідомити важливу новину. Позаяк росіяни стягують до кордону танки, а американці застерігають, що незабаром Україна може зіткнутися з повномасштабним нападом, президент вирішив призначити Залужного головнокомандувачем армії.
Генерал пам’ятає, як перепитав:
— Що ви маєте на увазі?
Святковий настрій миттєво випарувався, і Залужний повернувся на вечірку з таким виглядом, наче щойно отримав удар, за його словами, «не просто нижче пояса, а одразу в нокаут». Залужного лякав не військовий аспект підвищення. Хвилювала реакція суспільства та увага медіа. У розпал паніки через війну президент мав намір звільнити свого найвищого воєначальника, генерала Хомчака. Заступивши на посаду замість нього, Залужний перестрибне через голови кількох своїх командирів, чим, напевно, наживе ворогів у Генеральному штабі.
— Рішення шокує багатьох, — казав Залужний. — На нас із дружиною накинуться зусібіч.
Утім, таким було бажання Зеленського, і діяти він хотів швидко.
Щодо кадрових рішень, президент як завжди більше довіряв власному чуттю, ніж слухав виважені поради та аналітику помічників. Ключовою відмінністю в цьому випадку була вага відповідальності, що її доведеться нести Залужному. Новий командувач Збройних сил має взяти на себе керівництво армією у критичний момент війни. Навіть серед літнього затишшя у бойових діях офіцерський склад розумів — російське вторгнення може розпочатися будь-якої миті.
— Ми з хлопцями відразу почали готуватися до війни, — розповідав мені Залужний. — Розуміли, що маємо робити, і намагалися заспокоїти себе думкою, що політичні лідери теж знають, що робити. Хоча насправді ми мали сумніви.
Щойно Залужний очолив армію, військова позиція України стала рішучішою. Замість уникати ескалації у випадку артилерійського чи снайперського обстрілу Росії на Донбасі, метою Залужного як командувача було насамперед переконати ворога не нападати. Українські війська намагатимуться не лише утримувати позиції. Де можливо, вони почнуть просуватися вперед, заявив Залужний у своєму першому виступі в ролі головнокомандувача.
— Збройні сили мають розвиватися, мають удосконалювати свою тактику[230].
Найважливіше — вони мають «готуватися до ведення наступальних дій для звільнення окупованих територій».