Сяйво полностью

Він поїхав нагору ліфтом, і це було дивно, бо ніхто з них не користувався ліфтом відтоді, як вони тут оселилися. Він перекинув мідний важіль, і ліфт трусько захрипів угору шахтою, мідна решітка дико деренчала. У Венді цей ліфт викликав правдивий жах клаустрофобії, і він про це знав. Вона собі уявляла, як вони втрьох могли б застрягти між поверхами, тим часом як надворі шаленіють сніговії, вона ніби в живі очі бачила, як вони дедалі худнуть, слабшають і вмирають від голоду. Або, можливо, харчуються одне одним, як було оті регбісти. Йому згадалася бачена в Боулдері наліпка на бампері: «РЕГБІСТИ ЇДЯТЬ СВОЇХ МЕРТВИХ»[173]. Йому згадалися інші: «ТИ ТЕ, ЩО ТИ ЇСИ»[174]. Або фрази з меню: «Ласкаво просимо до обідньої зали «Оверлука», Гордості Скелястих гір». «Шикарно пообідайте на «Даху Світу»». «La Specialite de la Maison[175]: Людське Стегно Смажене На Сірниках». Знову зблиснула на його обличчі зневажлива усмішка. Коли на стіні шахти з’явилася цифра два, він перекинув мідний важіль назад у його сталу позицію, і кабіна ліфта, зарипівши, зупинилася. Він дістав з кишені свій екседрин, витрусив на долоню три пігулки і відчинив двері ліфта. Ніщо в «Оверлуку» його не лякало. Він відчував, що між ним і готелем уже виникла simpatico[176].

Він вирушив коридором, закидаючи собі до рота екседрин, жуючи одна по одній пігулки. Він завернув з головного коридору в короткий завулок, двері номера двісті сімнадцять стояли навстіж і майстер-ключ з його білою біркою стирчав із замка.

Він нахмурився, відчувши хвилю роздратування, ба навіть справжнього гніву. Що там з цього не вийшло, але хлопчик зайшов, куди йому було не слід. Йому було сказано, і сказано ясно, що певні місця в готелі заборонені для доступу: реманентний склад, підвал і всі гостьові номери. Він поговорить про це з Денні, щойно той оговтається від свого переляку. Він поговорить з ним розважливо, але суворо. Багато хто з батьків зробив б дещо більше, ніж просто поговорити. Вони б завдали добрячої прочуханки, і, можливо, саме цього Денні й потребує. Якщо хлопчика щось налякало, хіба це, принаймні, не те, на що він заслужив?

Він підійшов до дверей, витяг майстер-ключа, вкинув його собі до кишені і ступив у номер. Там горіло верхнє світло. Він поглянув на ліжко, побачив, що воно не пом’яте, і відтак вирушив просто до дверей ванної кімнати. У ньому вигулькнула дивна впевненість. Хоча Ватсон не називав ні імен, ні номера апартаментів, Джек відчував переконаність у тому, що саме цей номер ділила зі своїм жеребчиком та дружина юриста, що саме в цій ванні її знайшли мертвою, переповненою барбітуратами і питвом з салон-бару «Колорадо».

Він штовхнув опоряджені дзеркалом двері ванної кімнати, ті прочинилися, і він увійшов досередини. Тут світло було вимкнутим. Він його увімкнув і обдивлявся довге, схоже на пуллманівський вагон приміщення, що було оформлено в характерному стилі «тисяча дев’ятисоті, модернізовані в двадцятих», схоже, що спільному для всіх ванних кімнат «Оверлука», окрім тих, що містилися на третьому поверсі, — там безумовно панувала Візантія, як і личило особам королівської крові, політикам, кінозіркам та мафіозним капо, які роками зупинялися саме там.

Рожева, мертвотно-блідого кольору, душова завіса була запопадливо

зашморгнута довкола довгої, з пазуристими лапами ванни.

(«і все ж таки вони рухалися»)

І тут Джек уперше відчув, як оте його нове відчуття впевненості, що було охопило його, коли до нього з криками «то була вона! то була вона!» підбіг Денні, його покидає. Ніби якийсь крижаний палець делікатно вперся йому в поперек, охолодивши його тіло градусів на десять. До того пальця приєдналися інші, і раптом вони забігали вгору по спині, аж до самого довгастого мозку, граючи на його хребті, немов на якомусь джунглевому інструменті.

Його гнів на Денні випарувався, і коли Джек ступив уперед і відшморгнув завісу, в роті в нього вже було сухо і відчував він лише симпатію до свого сина і страх за себе.

Ванна була сухою й порожньою.

Вмент його затопило полегшенням і роздратуванням, позначеними раптовим звуком «Пах!», що злетів з його стиснутих губ, немов маленький вибух. У кінці сезону ванну було вимито дочиста; якщо не рахувати іржавої плями під краном-змішувачем, вона блищала. Тут вчувався легкий, проте явний запах очищувача, той запах, що може подразнювати тобі носа своєю праведністю ще впродовж тижнів, а то й місяців після того, як його було застосовано.