Він пробув тут усю ніч, порпаючись у коробках зі старими документами, охоплений якимсь гарячковим відчуттям, що час спливає, тож він мусить поспішати. Проте важливі ключі, ті зв’язки, що зробили б усе ясним, його уникали. Пальці в нього були жовтими, нечистими від крихких старих паперів. І він так захопився, що якось забув перевірити котел. Він скидав тиск ще ввечері, близько шостої, коли тільки сюди спустився. А зараз уже було…
Він поглянув собі на годинник і підхопився, ногою розметавши стос старих накладних.
Господи, вже за чверть п’ята ранку.
Позаду нього скаженіла топка. Котел видавав стогнучі, з присвистом, звуки. Джек бігом кинувся до нього. Його схудле за останній місяць обличчя зараз густо вкривала щетина, в очах був порожній, якийсь концтабірний вираз.
Манометр на котлі показував дві сотні фунтів на квадратний дюйм. Джекові уявилося, ніби він бачить, як смертоносною натугою обдимаються боки старого клепаного і паяного котла.
Раптом до нього заговорив спокійний, звабливий внутрішній голос.
Він ніби в очі побачив той вибух. Подвійний громовий удар, який спершу вирве серце з цього місця, а потім його душу. Котел вибухне з оранжево-фіолетовим спалахом, заливаючи весь підвал гарячою, палаючою шрапнеллю. Подумки він побачив лелітки розпеченого металу, як вони дивовижними більярдними кулями скачуть шкереберть з підлоги на стіни, на стелю, присвистуючи в повітрі щербатою смертю. Деякі з них, звісно, шугнуть прямо крізь оцю кам’яну арку і з того боку підпалять старі папери, і ті запалають пекельно весело. Знищуй секрети, пали ключі до загадок, це таємниця, якої ніколи не розв’яже жодна жива душа. А тоді вибух газу, грандіозний спалах тріскучого полум’я, величезний пальник, який перетворить весь центр готелю на топку. Сходи і коридори, стелі і номери, все запалає, немов замок наприкінці якогось фільму про Франкенштайна. Язики полум’я поширяться на крила будівлі, поспішаючи чорно-синіми килимовими доріжками, як нетерплячі гості. Скручуватимуться обсмалені шовковисті шпалери. Тут нема протипожежних розбризкувачів, тільки старомодні рукави, та й ними нікому скористатися. І в світі не існує такої пожежної машини, яка могла б сюди дістатися раніше кінця березня. Палай, бейбі, палай. За дванадцять годин тут не залишиться нічого, крім голих кісток.
Стрілка на манометрі пересунулася на двісті дванадцять. Котел поскрипував і стогнав, наче якась стара баба, що намагається піднятись з ліжка. По краях старих латок почали вигравати шиплячі фонтанчики пари; почали сичати краплини припою.
Він нічого не бачив, не чув. Застиглий, з рукою на клапані, який мусив би скинути тиск і спустити жар, Джек стояв з очима, що сяяли в його очницях, наче сапфіри.
Єдиним, що досі не було переведено в готівку, залишався їхній спільний з Венді страховий договір, який вони уклали влітку між його першим і другим роком у Стовінгтоні. У випадку смерті виплата сорока тисяч доларів і подвійне відшкодування, якщо він або вона загинуть у залізничній катастрофі, авіакатастрофі або в пожежі. Раз, два і в дамках, помри загадковою смертю і виграй сотню тисяч доларів.
У них є час звідси забратися. Навіть якщо вони сплять, у них є час, щоби забратися. Він у це вірив. І не думав, що живоплоти або щось інше спробують їх зупинити, якщо «Оверлук» займеться полум’ям.
Стрілка всередині засмальцьованого, майже непрозорого манометра підтанцювала до двохсот п’ятнадцяти фунтів на квадратний дюйм.
Черговий спогад явився йому, спогад з дитинства. Між нижніх гілок яблуні, що росла поза їхнім будинком, було осине гніздо. Оса вжалила когось з його старших братів — він не пам’ятав котрого саме, — коли той гойдався на старій автомобільній шині, яку тато підв’язав до гілки того дерева. То було наприкінці літа, коли оси зазвичай стають особливо лютими.
