Не знаю, може, на нього діє мій тон, а чи він уже просто бачив цю сцену раніше, але зрештою він неохоче відступається. Дивиться на Жозефіну, а відтак полишає цвинтар.
— Як завжди, безкорисливий, — каже Деніел, підступаючись до мене. — Хочу, щоб ви знали: я завжди був у захваті від цієї вашої якості, Ейдене. Те, як відчайдушно ви боролися за порятунок жінки, чия смерть мала вас звільнити. Та приязнь, що її ви відчували до Анни, яка, беззаперечно, зрадила б вас кінець кінцем, якби я не зробив цього першим. Урешті-решт, боюся, усе це було намарно. Тільки один з нас може полишити цей будинок, і сумніваюся, що це будете ви.
У гілляччі наді мною збираються ґави. Наче на чиєсь запрошення, вони мовчки ширяють там, угорі, пера волого блищать після нещодавньої зливи. Їх там кількадесят, вони юрмляться, наче плакальники на похороні, спостерігають за мною з цікавістю, від якої в мене аж мороз поза шкурою.
— Ще годину тому Анна була в нас. Одначе їй якимось чином пощастило втекти, — веде далі Деніел. — Куди вона пішла, Ейдене? Скажіть мені, де вона ховається, і я накажу своїм людям, щоб вони вбили вас швидко. Тепер вас залишилося тільки двоє — ви й Ґолд. Два постріли — і ви знову прокинетеся в подобі Белла, постукаєте у двері Блекгіту й усе почнете спочатку. А я вам уже не заважатиму. Ви ж кмітливий хлоп і, я впевнений, швидко розгадаєте таємницю вбивства Евелін. — Обличчя його у світлі ліхтаря здається схожим на обличчя привиду, його спотворює гримаса, наче в одержимого.
— Вам дуже страшно, Деніеле? — питаю я звільна. — Ви вбили мої майбутні подоби, тож я вже не становлю для вас загрози, але ви й гадки не маєте, де Анна. Це ж муляло вас цілий день, так? Страх, що вона розв’яже це вбивство раніше за вас.
Його лякає моя посмішка, найменший натяк на те, що становище моє не таке вже й безвихідне, як він спершу був вирішив.
— Якщо ви не розповісте мені те, що я хочу знати, я візьмуся за ніж, — каже Деніел, проводячи нігтем по моїй щоці. — Я вас на рам’я розкраю.
— Знаю, я бачив своє втілення після того, як ви над ним попрацювали, — кажу я, не зводячи з нього очей. — Ви довели мене до божевілля, і я передав його Ґреґорі Ґолду. Він сам собі поріже руки й попередить Едварда Денса. Це жахливо. І все одно ні.
— Скажіть мені, де вона, — каже він, підвищуючи голос. — На Коулріджа працює чи не половина челяді в цьому будинку, а гаманець у мене достатньо тлустий, щоб підкупити й другу половину, якщо виникне така потреба. Мої спільники оточать озеро подвійним колом. Хіба ви не розумієте? Я вже виграв. Який сенс і досі опиратися?
— Щоб не втратити форму, — сичу я. — Я нічого не розповім вам, Деніеле. Я зумисне тягну час, щоб Анна встигла дістатися до Морового Лікаря з відповіддю. Вам знадобиться сотня людей, щоб стерегти озеро в суцільній пітьмі, і я дуже сумніваюся, що навіть Срібна Сльозинка здатна вам у цьому зарадити.
— Ви страждатимете, — сичить він.
— До одинадцятої лишилася година, — кажу я. — Як гадаєте, хто з нас довше протримається?
Деніел б’є так сильно, що мені аж забиває дух і я падаю навколішки. Коли я зводжу очі, він стоїть наді мною, потираючи садна на кісточках пальців. Лють спалахує на його обличчі, наче грозові хмари збираються на ясному небі. Тепер замість плеканого картяра я бачу розлюченого махляра, якого аж скрутило від гніву.
— Я вбиватиму вас повільно, — сичить він.
— Тут помру не я один, Деніеле, — відказую й раптом видаю пронизливий гучний свист.
Птахи зриваються з дерев, підлісок шурхотить. У чорнильній темряві лісу спалахує вогник. І ще один — за кілька футів від першого, а відтак ще й третій. Деніел крутиться на місці, роззираючись на всі боки. Він не помічає того, як Срібна Сльозинка потроху задкує назад до лісу, помітно розгубившись.
— Надто вже багатьох ви образили, — кажу я, поки вогники наближаються. — І тепер вам доведеться зустрітися з ними.
— Тобто? — затинається він, спантеличений тим, що фортуна повернулася до нього спиною. — Я ж убив усі ваші майбутні подоби!
— Але не вбили їхніх друзів, — кажу я. — Коли Анна розповіла мені про свій план, як заманити сюди Лакея, я вирішив, що нам знадобиться допомога, і попросив про неї Каннінгема. Щойно я зрозумів, що ви з Лакеєм спільники, я вирішив, що нам потрібно ще більше людей. Знайти ваших ворогів було нескладно.
Першою з’являється Ґрейс Девіс із наведеною рушницею. Рештон мало не відкусив собі язика, аби завадити мені звернутися до неї по допомогу, але іншого виходу в мене не було. Інші мої носії були або заклопотані, або мертві, а Каннінгем сидів на балу з Рейвенкортом.
