— Не, знаєш, то ж я просто так, типу, по-сусідськи, шариш, Джесику? — сказав містер Карузо, лупашачи Джейсона поміж лопатки і стискаючи його дельтовидні м’язи, які були як канталупи завбільшки. Джейсон уже не сидів на стероїдах так ґрунтовно, як у п’ятнадцять, але й досі зберігав чудову форму.
Містер Карузо — уродженець Нью-Йорка, у нього був один із найпопулярніших стендів на ярмарку вакансій. Ярмарок відбувався у профспілковому експоцентрі — на підлогу зали нанесли умовну розмітку, два шосе ділили її на квадранти, а всі стенди франшиз і національностей вишикувалися вздовж цих шосе. Стенди міськлавів та інших компаній були заховані на приміських «вулицях» всередині квадрантів. Стенд містера Карузо розташувався просто на перетині двох шосе. Десятки миршавих випускників бізнес-школи стояли в черзі на інтерв’ю, але містер Карузо помітив там Джейсона, підійшов просто до нього і висмикнув із черги, вхопивши за дельти. Всі інші заздрісно вирячились на Джейсона, а сам Джейсон почувався чудово, почувався особливим. Саме таке відчуття у нього викликала вся «Нова Сицилія» — персональна увага.
— Ну, я збирався прийти на співбесіду до вас, ясна річ, і до «Великого Гонконгу містера Лі», бо мене дуже цікавить гай-тек, — сказав Джейсон у відповідь на батьківські розпитування містера Карузо.
Містер Карузо стиснув його особливо сильно. Голос свідчив, що він прикро вражений, але не ставиться до Джейсона якось гірше, принаймні поки що.
— Гонконг? І нащо такому розумному хлопчику здалася якась засрана компанія ніпів?
— Ну, власне кажучи, вони не ніпи, і правильно буде «ніппонці», — пояснив Джейсон. — Гонконг — це переважно Кантонська...
— Усі вони ніпи, — перебив містер Карузо. — І знаєш, чого я так кажу? Не того, що я расист — я, бля, взагалі не расист. Але для них — ну, знаєш, для всіх тих людей, для ніпів, — ми чужоземні демони. Так вони нас називають. Чужоземні демони. Як тобі таке?
Джейсон підлабузницьки гигикнув.
— І це після всього того добра, яке ми їм зробили. Але тут, в Америці, Джесику, ми всі чужоземні демони, не? Ми всі сюда відкись приперлися — хіба крім індіанців. Ти ж не підеш на співбесіду до народу Лакота, нє?
— Ні, сер, містере Карузо.
— Розумака. Я з тобою згоден. Але щось мене задохуя віднесло від основної думки, а думка полягала в тому, що раз у нас усіх є свої унікальні етичні та культурні ідентичності, роботу треба шукати в організації, яка не менш унікально поважає і прагне зберегти ці неповторні ідентичності — переплавити їх у дієву цілість, розумієш?
— Так, я розумію, містере Карузо.
На цей момент містер Карузо вже відвів його на деяку відстань і зараз прогулював одним із метафоричних Шосе Перспектив.
— І що, Джесику, ти знаєш якісь бізнес-організації, що відповідають цій моделі?
— Ну...
— Це, блядь, точно не Гонконґ. Він для білих педрил, які хочуть стати ніпами, але не можуть, хіба ти не знав? Ти ж не хочеш бути ніпом, га?
— Ха-ха. Ні, сер, містере Карузо.
— А знаєш, шо я чув? — містер Карузо відпускає Джейсона, повертається і стає до нього впритул, грудьми до грудей, його сигара, ніби запалена стріла, з кожним помахом сичить біля вуха Джейсона. Це конфіденційна частина бесіди, приватна історія між двома чоловіками. — Знаєш, що буде, якщо всратись на роботі в Японії? Тобі відріжуть палець. Чвах! І все, як і не було. Богом присягаюся. Не віриш?
— Я вам вірю. Але ж не по всій Японії, сер. Це правдиво тільки щодо Якудзи. Японської мафії.
Містер Карузо відкинув голову і засміявся, а потім знову обійняв Джейсона за плечі.
— Знаєш, Джейсоне, ти мені подобаєшся — справді подобаєшся. Японська мафія. А скажи-но мені, Джейсоне, ти коли-небудь чув, щоб хтось називав нашу справу «Сицилійською якудзою», га?
Джейсон засміявся.
— Ні, сер.
— А знаєш, чого так? Знаєш? — містер Карузо перейшов до серйозної, вагомої частини своєї промови.
— Чого так, сер?
Містер Карузо розвернув Джейсона, і тепер вони обоє дивляться в перспективу шосе, на високу статую Дядечка Енцо, що височіє над перехрестям, ніби статуя Свободи.
— Бо ми такі одні, синку. Одні-єдині. І ти можеш до нас приєднатися...
— Але ж така конкуренція...
— Що? Ви тільки послухайте! У тебе ж середній бал — три з чимось! Ти всіх порвеш, синку!
Містер Карузо, як і кожен франшизник, має доступ до «Контрольнету» — лістинґа-агрегатора, за допомогою якого «Нова Сицилія» відстежує те, що в них називається «перспективними зонами». Він веде Джейсона назад до стенду — повз усіх тих невдах, які досі стоять у черзі, і Джейсону це направду подобається — і поєднується до мережі. Джейсону тільки й залишається, що вибрати регіон.
— У мене дядько продає машини на півдні Каліфорнії, — каже Джейсон, — і я знаю, що цей регіон динамічно розвивається, тож...
— Безліч перспективних зон! — сказав містер Карузо, радісно гатячи пальцями по клавіатурі. Він крутнув монітором, демонструючи Джейсону мапу околиць Л. А. із червоними цятками, які вказують на незайняті сектори. — Обирай, Джесику!
