Хлопчик може прикинутисясліпим, кульгавим і мертвим.Навіть якщо хлопчик насправді кульгає,він може прикинутися сліпим і мертвим.Тільки мертвий не може прикидатися,так йому воно й не потрібно принаймні,багато хто думає так.Легенда про Густава Рейнхардта,що ясно викладає пристрій Всесвітуі, зокрема, пояснює, чому вбивціназивають свій ніж «пером».Майстер Густав Рейнхардт йшов до краю земліі дійшов до краю землі.Тому що Густав завжди робив те, що хотів.Ось він і йшов у полотняній сорочці, босий,маючи буханець хліба, зав’язаний в ганчірку,кілька книг, назв якихсьогодні не пам’ятає ніхто,мідний хрест на мотузочці бив йому в грудина кожному кроці зовні,серце озивалося зсередини.Світило сонце, все було чудово,особливо річка, ліс за річкою,а також одноманітні хмари.Майстер Густав Рейнхардт йшов до краю земліі дійшов до краю землі.Він сидів на самому краю, звісивши ноги в безодню,він бовтав ногами, як робить дитина,він зовсім не боявся.Але ось, що зробив він,а цього не можна було робити,не питайте чому,просто не можна.Він підняв запону небаі заглянув за нього,він побачив колеса і шестерні,пружини і важелі.Він побачив підневільну працюмогутніх ангелів, що приводили в рухвсю тяжкість цього світу.Не треба було на це дивитися.Але Густав побачив і вирішив,що потрібно повернутися в своє містоі побудувати там могутні механізми,навколо яких буде обертатися людське життя.Але от біда, з ближньої гайкивийшов чоловік з блискучим ножемі встромив його Густаву в груди,і витягнув і відтер шматою,в яку Густав загорнув хліб.І виявилося, що ніж – це перо,що у вбивці за спиною декілька крил,а скільки – не злічити, і кожне прикрашенесяючим сталевим пір’ям.І вбивця повернув перо на місце,і сидів поруч з Густавом, і їв його хліб,і читав книги Густава, поки той помирав.І ще він сказав йому: утішся, Густаве,все буде, як ти замислив,просто час ще не настав.І Густав не гнівався і не тужив,він знав, що все буде так,як він, Густав, хоче,тому що так було завжди.<p>♦ ♦ ♦</p>
