Бережу твій сон, тому що бажав завждибути героєм твоїх сновидінь, що прийшов туди,залучений несвідомою силою твоєї уяви,не підвладний законам логіки, тяжіння, слави,безмозкий – дарма, що сивий, як всі діди.Сама розсуди – навіщо тобі здався похмурий дід,у перспективі – старець, інвалід, дармоїд,той, що собі під ніс чиїсь рядки бурмоче,проклинає молодість, покаятися в провинах не хоче,забуває усе, що забувати не слід.Краще бути примарою залученою в політ або біг,чи двогорбим верблюдом, що у Ноїв ковчег проникнути ледве зміг,або кентавром, що топче зелені лучки Еллади,трагічною тінню на тлі світової клоунади,пушкінським Чорномором, що юність Людмили беріг.Бо в сновидіннях твоїх, здається, в мене ще єдеякі шанси, так літо останнє тепло віддає,й думок сумних броунівська штовханинадушу мутить, чорний кіт сидить біля тину,й тремтить у грудях втомлене серце моє.<p>♦ ♦ ♦</p>тупі болі зранку то є вікова нормамісто приморське розширилося й спорожнілокруки злітаються на залишки котячого кормудобре що не на твоє бездиханне тілоосінні троянди ніби не радіють цвітіннюприрода чекає не дочекається зливи та похолоданнялягають спогади на життя прозорою тіннюі радість минула прихована під маскою болю й страждання<p>♦ ♦ ♦</p>
