Амандіп та Кайл люб’язно відвели очі, коли Робін стягнула кофту, соромлячись мокрої білизни, але Тайо дивився — відверто та з усміхом.
— Як гадаєш, скільки людей приєднається? — спитав у Тайо Амандіп.
— Побачимо, — відповів Тайо, не зводячи очей із Робін, яка сіла і намагалася стягнути мокрі штани та натягнути сухі так, щоб не було видно, якими прозорими стали її труси. — Нам потрібні всі, до кого можливо дотягнутися. Це битва добра проти зла як вона є… час мені вертатися, — додав Тайо, коли Робін, уже повністю одягнена, почала натягувати шкарпетки.
— Просто не віриться, — задихано промовив Амандіп, коли за Тайо зачинилися двері. — Я прийшов сюди з думкою, що це божевілля, якась секта. Я просто збирався написати статтю для студентської газети. А тепер… я став членом цієї секти!
Він нестримно зареготав, і Кайл та Робін теж почали сміятися.
Протягом наступних тридцяти хвилин усе більше та більше людей заходили до приміщення в такому самому стані майже істеричної смішливості. Увійшов Волтер Фернсбі, якого помітно хитало, за ним — Пенні Браун, чиє зелене волосся обліпило обличчя, ніби водорості. З’явилася, трусячись, Маріон Гакслі, яка здавалася дезорієнтованою, але теж залюбки почала хихотіти. Скоро роздягальню заповнили люди, які захоплено обговорювали матеріалізацію Дайю в підвалі та власну гордість за рішення приєднатися до лав церкви.
Потім протягом десяти хвилин ніхто не заходив. Мовчки пробігшись поглядом по обличчях, Робін підрахувала, що з півдесятка людей утрималися, і серед них були дівчина з серцеподібним обличчям, яка відмовилася критикувати своїх рідних перед групою Вогню, та білява подруга Пенні. Пенні, власне, тепер стривожено роззиралася і вже не сміялася. Минуло ще десять хвилин, а тоді двері назовні відчинив Вілл Еденсор.
— Сюди, — запросив він і повів нових вірян із храму до обідньої зали.
Було вже темно, тіло і досі мокра голова Робін пішли сиротами. Пенні Браун досі стривожено виглядала подругу, з якою приїхала до Чапмен-Фарм.
Нові віряни ввійшли до їдальні, де інші члени церкви, які покинули храм раніше, зустріли їх стоячою овацією. Вочевидь, поки новачки перебували в підвалі під садибою, було зроблено чимало, бо з бантин звисали червоні та золоті паперові ліхтарі, схожі на ті, що хиталися під вітром на Вардор-стріт, а ще апетитно пахло м’ясом. Працівники кухні вже пішли між столами, штовхаючи свої величезні металеві каструлі на колесах.
Робін опустилася на перше-ліпше місце і жадібно випила воду, яка стояла там у пластянці.
— Вітаю, — промовив тихий голос з-за її спини, і вона побачила голомозу Луїзу, яка штовхала каструлю, звідки пахло ніби курячим карі. Вона насипала повний черпак на жерстяну тарілку Робін і додала кілька ложок рису.
— Дякую, — щиро сказала Робін. Луїза мляво усміхнулася і пішла далі.
Це був не найкращий карі на світі, проте нічого смачнішого та поживнішого Робін не їла, відколи приїхала на Чапмен-Фарм, а ще тут вистачало білку. Вона їла швидко, так прагнучи цих калорій, що не могла стриматися. Коли з карі було покінчено, їй дали миску йогурту з медом, і це було найсмачніше, що вона їла за цілий тиждень.
У залі панував святковий дух. Сміху лунало більше, ніж зазвичай, і Робін здогадувалася, що причиною цього був бенкет, який їм подали. Тепер вона побачила за верхнім столом Нолі Сеймур у помаранчевих шатах, і до неї вперше дійшло, що акторка, мабуть, одна з принципалів церкви. Поруч із Нолі сиділо двоє чоловіків середніх літ, теж у помаранчевих шатах. Робін спитала про них свого сусіда, і той пояснив, що один із них — мультимільйонер, який зробив собі статки на пакувальній продукції, а другий — член парламенту. Робін запам’ятала імена, щоб згадати про них у листі до Страйка.
Коли всі доїли, до зали ввійшли Джонатан та Мадзу Вейси, яких зустріли новою овацією. Дівчини з серцевидним обличчям та решти новачків, які не ступили до басейну, ніде не було видно. Робін було цікаво, де вони, чи їх узагалі нагодують і чи пов’язана довга відсутність Вейсів з останньою спробою переконати їх.
Вона боялася, що Вейс виступить з новою промовою, але натомість із колонок знову залунала музика, Вейси сіли, і помахом руки Джонатан сповістив, що з формальностями покінчено і час святкувати. Залунала стара пісня «R.E.M», і дехто з вірян, уперше за бозна-скільки часу наївшись м’яса, підхопився танцювати.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
