— Вона повертається з Раю, коли знає, що потрібна нам. Щоб потішити свого дурного Татка Джея. Вона розуміє, що ви надто особливі, щоб дозволити вам вислизнути крізь пальці. А тепер, — стиха промовив Вейс, — ходіть зі мною до храму.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Новачки підвелися, ввімкнулося світло. Вейс зійшов зі сцени і пішов між ними, тут і там спиняючись і називаючи людей на імена, — навіть тих, з якими його ніхто не знайомив. Ті, кому випала така честь, здавалися враженими.
— Ровено, — усміхнувся він до Робін. — Я чув про тебе стільки чудового.
— Дякую, — мляво відповіла Робін і дозволила йому стиснути її долоні в його.
Люди навколо Робін дивилися на неї із заздрістю та повагою, а Вейс рушив далі, до сходів, що вели з підвалу до садиби.
Новачки пішли слідом. На верхівці сходів Робін побачила, що сонце за вікном вже сідає: вони провели у темній задушливій кімнаті цілий день. Від голоду було аж погано, все тіло боліло від фізичної праці та сидіння на незручній підлозі.
А тоді вона почула гучну рокову музику, що лунала над подвір’ям із динаміків. Члени церкви встали у дві шеренги, сформувавши ніби дорогу від садиби до храму, підспівували і плескали в долоні. Коли Робін вийшла у вологий вечір, саме почався приспів.
Разом з іншими новачками Робін ішла між членами церкви, а ті співали. На неї крапав дощ, за музикою чувся гуркіт грому.
Вейс повів їх у двері храму, сходи до яких тепер були освітлені численними лампами та свічками.
Центральна п’ятикутна сцена перетворилася на п’ятигранний басейн. Робін зрозуміла, що це, власне, і був басейн, просто схований під важкою чорною кришкою. Через темні стінки вода в ньому здавалася чорною. Перед ними стояла Мадзу, чия постать відбивалася у воді, ніби в темному дзеркалі. Її шати були вже не помаранчеві, а білі, точно як у її доньки, намальованої на стелі. Вейс піднявся східцями і став поруч із нею.
Усі — і члени церкви, і новачки — ввійшли до церкви, і тоді музика припинилася. З гучним стукотом зачинилися двері. Ті, хто раніше заводив новачків до садиби, пошепки наказали їм стояти обличчям до басейну, а тоді розійшлися і сіли обабіч.
Виморена голодом, спітніла, в розладі емоцій, Робін могла думала лише про те, як вабить прохолодна вода. Як чудово буде пірнути і кілька митей побути на самоті та в спокої.
— Сьогодні, — оголосив Джонатан Вейс, — ви маєте вільний вибір. Лишитися з нами чи повернутися до світу матеріалістів. Хто з вас зробить крок уперед і ввійде до води? Переродіться сьогодні. Очистіть себе від хибного «я». Вийдіть із чистих вод собою істинними. Хто з вас готовий зробити перший і найголовніший крок до чистого духу?
Секунду чи дві ніхто не рухався. Тоді повз Робін проштовхався Амандіп.
— Я готовий.
Члени церкви, які спостерігали за всім, почали радісно гукати та плескати в долоні. Джонатан та Мадзу заусміхалися і простягнули до нього руки. Амандіп пішов до них, піднявся східцями до краю басейна, Джонатан та Мадзу дали йому якісь нечутні настанови. Він скинув кросівки та шкарпетки, тоді ступив до басейну, занурився у воду і скоро виринув. Його окуляри з’їхали набік, але Амандіп сміявся. Крики та аплодисменти членів церкви лунали у храмі, коли Джонатан і Мадзу допомагали мокрому Амандіпу вийти з іншого боку басейна. Його однострій обважнів від води. Він забрав кросівки та шкарпетки, і двоє членів церкви вивели його через двері у задній частині церкви.
Наступним до басейну піднявся Кайл. Коли він вийшов із води, церква зустріла його з таким самим захватом.
Робін вирішила, що досить чекати, і протиснулася до переднього краю групи.
— Я хочу приєднатися, — сказала вона, і всі відповіли аплодисментами та радісними криками.
Вона рушила вперед, піднялася східцями, зняла шкарпетки та кросівки. За знаком Джонатана вона ступила до несподівано глибоко басейна та занурилася в холодну воду. Намацавши ногами дно, вона відштовхнулася, і коли вирвалася на поверхню, солодка тиша змінилася гуркотом аплодисментів та схвальних криків.
Джонатан Вейс допоміг їй вийти з води. Робін у важкому мокрому костюмі і з прилиплим до очей волоссям отримала з рук усміхненого Тайо Вейса шкарпетки та кросівки, а тоді він особисто провів її крізь двері у задній частині храму до кімнатки, де Амандіп та Кайл уже в сухому одязі витирали голови рушниками і здавалися щасливими. На дерев’яних лавах під стінами лежали складені сухі однострої та рушники. Навпроти були ще одні двері, як здогадалася Робін — надвір.
— Тримай, — подав Робін рушника усміхнений Тайо. — Бери однострій і перевдягнися.
