Страйк дочекався свіжої депеші від Робін із Чапмен-Фарм і тільки тоді дописав свій звіт серу Коліну Еденсору. Його мучило питання про те, чи варто розповідати про можливу дитину, яку Вілл прижив на фермі з неповнолітньою дівчиною. Підслухана розмова, яку описала Робін, на його погляд, не могла вважатися доказом, і Страйк не хотів ще більше тривожити сера Коліна, не маючи неспростовних фактів. Тож він не став нічого писати про можливе батьківство Вілла й закінчив звіт так:
Пропоновані наступні кроки
Наразі РЕ стала очевидицею фізичного примусу та тілесних ушкоджень, а також сама зазнала недогодовування, примусової депривації сну та «терапевтичних» практик, які психологи, безсумнівно, визнають знущанням. РЕ вважає, що під прикриттям може дістати нові відомості про серйозніші переступи чи навіть кримінальні явища на Чапмен-Фарм. Зважаючи на те, що члени церкви, з яким на цей час вдалося поговорити мені та РЕ, відмовляються давати свідчення проти церкви чи не вважатимуться надійними свідками, бо надто давно її залишили, я рекомендую, щоб РЕ продовжувала роботу під прикриттям.
28 травня я матиму інтерв’ю з іншим екс-членом УГЦ, а також активно шукаю ще інших. Пріоритетом є ідентифікація осіб, зображених на знайдених РЕ фотографіях, оскільки вони вказують на можливе застосування сексуальних знущань як форми покарання.
Якщо маєте питання, будь ласка, зв’яжіться зі мною.
Відправивши захищений паролем звіт серові Коліну, Страйк допив чай і кілька митей просто дивився у вікно своєї кухні на горищі, розмірковуючи над кількома поточними дилемами.
Як він і передбачав, стаття у «Прайвет ай» потягнула за собою дзвінки від трьох різних журналістів, які всі наразі мали судові процеси за участю королівського адвоката Ендрю Гонболда і воліли якомога гучніше розписати його позашлюбний роман. Виконуючи настанови Страйка, Пат відповідала короткою фразою, яка рішучо відкидала будь-які зносини з Гонболдом чи пов’язаними особами та погрожувала судовим переслідуванням. Ім’я Біжу в пресі поки не з’явилося, але Страйк мав гидке передчуття нових наслідків своєї необачної інтрижки і тренованим оком виглядав підприємливих журналістів, які могли влаштувати стеження за офісом.
Водночас він досі не знайшов нікого з найцікавіших йому екс-вірян, так само бабрався з Літтлджоном і страшенно переймався станом дядька Теда, якому напередодні подзвонив і виявив, що той уже забув про нещодавній приїзд небожа.
Страйк знову зосередився на ноутбуці, який стояв перед ним на кухонному столі. Без надії сподіваючись, зазирнув на сторінку Міста Митарств у «Пінтересті», але не було ні нових малюнків, ні відповіді на його питання про те, чи все це створено з уяви.
Тільки він підвівся, щоб помити кухлика з-під чаю, як задзвонив мобільний: це була переадресація з офісу. Страйк узяв слухавку і ледь устиг назвати себе, бо розлючений, пронизливий голос загорлав:
— Мені в двері закинули змію! Довбану змію!
— Що? — спантеличено спитав Страйк.
— Змію, щоб його! Один із тих кінчених закинув мені у щілину для пошти срану змію!
Три усвідомлення швидко змінилися у голові Страйка: що це дзвонить акторка, яку переслідують Франки, що він раптом забув її ім’я і що вони з командою конкретно напартолили.
— Це сталося вранці? — спитав він, сідаючи на стілець і відкриваючи на ноутбуці графік стежень за Франками.
— А я знаю? Знайшла змію в себе у вітальні, — може, вона там вже кілька днів повзає!
— Ви зверталися в поліцію?
— На біса мені поліція? Я вам плачу, щоб це припинилося!
— Це я розумію, — відповів Страйк, — але наразі наша головна проблема — це змія.
— А, та то не проблема, — відповіла акторка уже, на щастя, не криком. — Я її посадила у ванну. Звичайний вужик, у мене такий був, я їх не боюся. Власне, — з жаром додала вона, — не боюся, якщо тільки вони не вилазять в мене з-під дивану, коли не видно, що воно за змія.
— Не можу вас засуджувати, — відповів Страйк, який щойно побачив, що Франками наразі займаються Барклей та Мідж. — Було б непогано знати, коли саме, на вашу думку, цей вуж з’явився, бо брати у нас під постійним стеженням, і вони не з’являлися біля вашого будинку, відколи старший закинув вам привітання. Я бачив відеозапис і певен, що змії в його руках не було.
— Тобто до мене ще якийсь третій псих придовбався?
— Не обов’язково. Ви вчора ввечері були вдома?
— Так, але… — Вона замовкла. — О! Насправді я пригадую, що вчора ввечері ніби чула, як ляснула ляда поштової щілини.
— О котрій?
— Мабуть, близько десятої. Я приймала ванну.
— Ви не дивилися, що засунули у двері?
— Ні. Коли я спускалася вниз по напій, то там наче нічого не було. Я вирішила, що мені здалося, і це насправді щось грюкнуло на вулиці.
— Ми можемо допомогти вам позбутися змії? — спитав Страйк, відчуваючи, що це найменше, що він може запропонувати.
— Та ні, — зітхнула вона, — сама подзвоню у службу порятунку тварин.
