— Добре, я зв’яжуся з людьми, які стежили за братами, дізнаюся, що вони робили вчора о десятій, і передзвоню вам. Радий чути, що ви не дуже злякалися, Ташо, — додав він, раптом згадавши її ім’я.
— Дякую, — зм’якшилася вона. — Добре, чекатиму на новини.
Коли вона поклала слухавку, Страйк подзвонив Барклею.
— Ти вчора стежив за Франком-Один, так?
— Так, — відповів Барклей.
— Де він був близько десятої?
— Вдома.
— Точно?
— Та точно, і брат його теж. Франк-Два кілька днів не виходиу з дому. Захворіу чи шо.
— І ніхто не наближався останнім часом до тієї акторки?
— Франк-Один там ошивауся в понеділок. Його вела Мідж.
— Гаразд, дзвоню їй. Дякую.
Страйк поклав слухавку і набрав Мідж.
— Він точно нічого не пхав у двері, — сказала Мідж, коли Страйк пояснив причину дзвінка. — Просто вештався тротуаром через дорогу і поглядав на її вікна. Останні кілька днів він сидів удома, і його брат теж.
— Барклей мені так і сказав.
— У неї що, завівся третій сталкер?
— Саме це вона в мене спитала, — відповів Страйк. — Може, і справді у неадекватних фанатів такі уявлення про веселий сюрприз. Виявляється, в неї колись був ручний вуж.
— Та хоч десять, — це не привід серед ночі підкидати людині у двері довбану змію, — відповіла Мідж.
— Згоден. До Франків уже заходила поліція?
— Ще ні, — відповіла Мідж.
— Добре, я тоді передзвоню клієнтці. Мабуть, доведеться ще приставити когось до її будинку, а не тільки до Франків.
— Та бляха-муха. Хто б міг подумати, що двоє придурків нас так завантажать?
— Точно не я, — визнав Страйк.
Поклавши слухавку, він потягнувся по електронну сигарету і насупився десь на хвилину, вдихаючи нікотин у глибокій задумі. А тоді повернувся до графіку за тиждень.
Літтлджон та Шах вчора ввечері були не на роботі.
Позашлюбні розваги Біґфута мали місце вдень, а ввечері він повертався до сповненої підозр та дратівливої дружини. Страйк ніяк не міг зрозуміти, чи не дурницю він собі думає, коли телефон знову задзвонив — і знову дзвінок був переспрямований з офісу. Він чекав, що це клієнтка-акторка, і надто пізно зрозумів, що чує голос Шарлотти Кемпбелл.
— Це я. Не кидай слухавку, — швидко попросила вона. — В твоїх інтересах мене вислухати.
— Ну, то кажи, — роздратовано відповів Страйк.
— Мені дзвонили з «Дейлі мейл». Збирають дані на біографічний нарис про тебе, хочуть виставити слизьким типом, який спить із клієнтками. Типу яблучко від яблуні недалеко покотилося.
Страйк відчув, як в усьому тілі збирається напруга.
— Я сказала журналістці, що ти в житті не спав з клієнтками, що ти дуже шляхетний і дотримуєшся суворого етичного кодексу. І що ти зовсім не такий, як батько.
Страйк не знав, що відчуває. Якийсь млявий подив і далеке відлуння свого колишнього почуття до неї, пробуджене журливим голосом, який він іноді чув після найстрашніших сварок, коли Шарлотта сама втомлювалася від власної конфліктності і ставала незвично чесною.
— Також я знаю, що вони зв’язалися з кількома твоїми колишніми, — додала Шарлотта.
— З ким саме? — спитав Страйк.
— З Меделін, К’ярою та Елін, — відповіла Шарлотта. — Меделін та Елін заявили, що ніколи в житті не наймали приватного детектива, і відмовилися від коментарів. К’яра каже, що просто засміялася, коли їй подзвонили з «Дейлі мейл», і кинула слухавку.
— Та звідки вони знають, що я зустрічався з Елін? — спитав Страйк більше у себе, ніж у Шарлотти. Той роман хоч і погано скінчився, але наче протікав максимально приховано з боку обох сторін.
— Любий, хіба людям заткнеш рота, — зітхнула Шарлотта. — Ти мусив би бути обізнаним про такі речі, адже змушувати людей говорити — твоя робота. Я просто хотіла, щоб ти знав, що ніхто їм не допомагає, а я зробила все можливе. Ми з тобою так довго були разом, і це… це мусить щось означати.
Страйк спробував знайти якісь слова і зрештою бовкнув:
— Ну, дякую.
— Завжди будь ласка, — відповіла Шарлотта. — Знаю, ти вважаєш, що я хочу зруйнувати твоє життя, але це не так. Не хочу.
— Я ніколи не думав, що ти хочеш зруйнувати моє життя, — відповів Страйк, потираючи обличчя рукою. — Тільки що ти не від того, щоб трошки його збурити.
— Про що ти?
— Коли ти підкидала лайно на вентилятор, — відповів Страйк. — З Меделін.
— А, — промовила Шарлотта. — Так… не без того.
Страйк проти волі засміявся.
— Як ти? — спитав він. — Як здоров’я?
— Я в нормі.
— Справді?
— Так. Адже хворобу виявили дуже рано.
— Що ж, дякую за допомогу з «Дейлі мейл». Сподіваюся, їм просто не вистачить матеріалу.
— Блуї, — пристрасно промовила вона, і в Страйка упало серце.
— Що?
— Ми можемо зустрітися? Випити разом. Просто випити. Трохи поговорити.
— Ні, — втомлено відповів Страйк.
— Чому ні?
— Тому що, — відповів він, — усе скінчено. Я тобі вже казав. Між нами все скінчено.
— І ми не можемо лишитися друзями?
— Господи Ісусе, Шарлотто. Ми ніколи не були друзями. У цьому і проблема. Ми, трясця, ніколи не були друзями.
— Як ти можеш таке казати?
— Бо це правда, — з притиском відповів Страйк. — Друзі не вчиняють з друзями так, як ми вчиняли одне з одним. Друзі підтримують одне одного. Бажають одне одному добра. Не рвуть одне одного на клоччя, щойно виникає проблема.
