Стрімка могила полностью

Так, вона повернулася до мене, і я бачив її так само ясно…»

Емілі презирливо засміялася. Бекка різко закрила книжку й підвелася, а перелякана група старалася не піднімати очей від солом’яних поробок.

— На хвилинку, Емілі, якщо твоя ласка, — сказала Бекка сестрі. З викликом на обличчі Емілі відклала солому, яку підплітала до торсу гігантської статуї, і пішла за Беккою у майстерню. Налаштована дізнатися більше, Робін, яка знала, що за майстернями є невелика туалетна кабінка, пробурмотіла:

— Я до вбиральні, — і теж пішла.

Всі вікна вагончика були прочинені, щоб там можна було хоч якось дихати. Робін обійшла будівлю, зникнувши з очей групи, а тоді підкралася до вікна у його задній частині, крізь яке було чути притишені голоси Бекки та Емілі.

— …не розумію, що не так, — я ж із тобою погодилася.

— Чому ти засміялася?

— Сама як думаєш? Хіба не пам’ятаєш, коли ми впізнали Лін…

— Замовкни. Стулися.

— Гаразд, я…

— Повернися. Іди сюди! Нащо ти згадала невидимість?

— А, то тепер мені вже можна говорити? Так ти ж сама сказала, що це було. Це ти мені наказала так сказати.

— Брехня. Якщо хочеш розповісти інакшу історію, — вперед, ніхто тебе не тримає!

Емілі чи то засміялася, чи то зойкнула.

— Брудна лицемірка.

— Сказала людина, яку повернули сюди, бо вона не контролює власну ЕМ!

— Я не контролюю ЕМ? На себе подивись, — презирливо озвалася Емілі. — У цьому місці більше ЕМ, ніж у будь-якому центрі.

— Кому, як не тобі, знати, — тебе з із купи їх повиганяли. Я думала, ти розумієш, що висиш на волосинці, Емілі.

— Цехто так каже?

— Мадзу так каже. Тобі пощастило, що після Бірмінґема ти не дійшла до третьої позначки, але це ще може статися.

Робін почула кроки і здогадалася, що після цієї погрози Бекка вирішила піти, але Емілі знову заговорила, і цього разу в її голосі бринів відчай.

— Ти б хотіла, щоб я пішла тим самим шляхом, що Кевін? Просто убила себе?

— Ти смієш говорити зі мною про Кевіна?

— А чого б мені про нього не говорити?

— Мені відомо, що ти зробила, Емілі.

— Що я зробила?

— Ти розмовляла з Кевіном про його книжку.

— Що? — ошелешено спитала Емілі. — Це як?

— Огидна кімната, де він застрелився, була вся списана словами, і він написав на стіні МОЄ ІМ’Я і ще щось про змову.

— Ти гадаєш, що Кевін міг хотіти спілкуватися зі мною після того, як ми…

— Замовкни, стулися! На Бога! Ти тільки про себе й піклуєшся? Чхати на Тата Джея, на нашу місію…

— Якщо Кевін щось знав про тебе і про змову, то це не я йому сказала. Але він завжди погоджувався зі мною у тому, що ти брехло собаче.

Робін не знала, що зробила Бекка, але Емілі зойкнула, ніби від болю.

— Їстимеш овочі, — промовила Бекка невпізнаваним, загрозливим голосом, геть не схожим на її звичний бадьорий тон. — Чуєш? І працюватимеш на городі, ще й радітимеш, або я скажу Раді принципалів, що ти допомагала Кевіну.

— Не скажеш, — відповіла Емілі, тепер схлипуючи, — не скажеш, клята боягузко, бо ти знаєш, що я можу їм розповісти, якщо захочу!

— Якщо мова про Дайю, — вперед. Я розкажу Татові Джею та Мадзу про цю розмову, тож…

— Ні! Ні, Бекко… не треба!

— Це мій обов’язок, — відповіла Бекка. — А ти розповіси їм свою версію того, що бачила.

— Ні, Бекко, прошу, не кажи їм…

— Чи вміла Дайю ставати невидимою?

Запала коротка пауза.

— Так, — ламким голосом відповіла Емілі, — але…

— Або вміла, або не вміла. То що скажеш?

— Вона… вміла.

— Правильно. І щоб я не чула від тебе нічого іншого більше ніколи, брудна маленька свинко.

Робін почула кроки, а тоді ляснули двері вагончика.

Грубо замаскувавшись для покупки мотузки, далі брати Франки придбали дуже старий фургон. Зважаючи на те, що вони постійно стежили за будинком акторки, а ще були засуджені за злочини сексуального характеру в минулому, Страйк дійшов висновку, що ці двоє і справді планують викрадення. Він вдруге звернувся до поліції й поділився останньою інформацією та фотографіями братів, які чатували під будинком клієнтки, а також попередив Ташу Майо і попросив пильнувати.

— Я вам дуже раджу змінити звичний графік, — порадив він по телефону. — Ходіть до спортзалу і взагалі всюди в інший час.

— Мені подобається мій графік, — пробурчала вона. — Ви точно не перебільшуєте загрозу?

— Пошиюся в дурні, якщо вони просто планують туристичну вилазку, але вони останнім часом щось забагато стараються.

Коротка пауза.

— Ви мене лякаєте.

— Було б нечесно не поділитися з вами моєю відвертою думкою. У вас є можливість пожити у когось? У друзів, у родичів?

— Можливо, — похмуро відповіла вона. — Боже, я гадала, що це просто настирливі диваки, а не хтось небезпечний.