— А тут ти помиляєшся. Я точно знаю, хто ця людина… точніше, — виправився Страйк, — готовий поставити на це як мінімум сотку.
— Та звідки ти це дізнався?
— Здогадався. Почнімо з того, що послуги Прюденс недешеві. Вона у своїй царині користується повагою і написала кілька успішних книжок. Ти бачила їхній будинок — вона там приймає пацієнтів у кабінеті перед вітальнею. Вона дуже обережна і не розкидається іменами, але я чудово знаю, що серед її клієнтів зірки першого ешелону, в яких усе погано, і багатії після нервових зривів, тож ким би не було наше Місто Митарств, воно із заможної сім’ї. Також ця людина повинна жити у Лондоні чи під Лондоном. Прюденс обмовилася, що це клієнтка, тобто жінка, і нам відомо, що Місто Митарств перебувало на Чапмен-Фарм водночас із Дейрдре Догерті.
— І виходить…
— Виходить, що це Флора Брюстер, спадкоємиця будівельної імперії. Вона є в переписі населення на Чапмен-Фарм за 2001 рік. Друг Флори Генрі розповів мені, що вона перебувала в церкві п’ять років, а Дейрдре зникла у 2003.
За словами Ферґюса Робертсона, сім’я відправила його джерело до Нової Зеландії після замаху на самогубство, але Генрі Вортінґтон-Філдз каже, що Флора повернулася, хоча її ментальне здоров’я лишає бажати кращого. Він заклинав мене не підходити до неї, але я знаю, де вона живе, я поґуґлив: це у Строберрі-Гіллі, п’ять хвилин пішки до будинку Прюденс і Деклана.
— Ох! — промовила Робін. — Але ж нам і близько не можна підходити до неї, так? Вона у дуже вразливому стані.
Страйк не відповів.
— Страйку, цього не можна робити, — сказала Робін.
— Ти хочеш, щоб винні відповіли за смерть Дейрдре Догерті?
— Так, хочу, але…
— Якщо Брюстер хоче тримати побачене при собі, навіщо вона малює це і викладає в інтернет?
— Не знаю, — сумно відповіла Робін. — Люди по-різному дають раду таким речам. Можливо, для неї це такий спосіб розповісти про пережите.
— Краще б звернулася до довбаної поліції, а не малювала і нила про свої страждання Прюденс.
— Ти неправий, — з жаром заперечила Робін. — Як людина, яка з досвіду знає, що коїться на Чапмен-Фарм…
— Я щось не бачу, щоб ти сиділа на дупі і жаліла себе чи вирішила помалювати картиночки на тему побаченого…
— Я там була всього чотири місяці, а Флора — цілих п’ять років! Ти сам мені казав, що вона лесбійка і що її змушували спати з чоловіками — тобто вона пережила п’ять років корекційних зґвалтувань. Ти розумієш, що Флора запросто могла народити там дітей, яких мусила покинути, коли її прогнали?
— То чому вона по них не повернулася?
— Якщо вона була в такому психічному стані, як описав тобі Генрі, вона могла щиро вірити, що вони там у безпеці — адже це місце, де вони ростимуть із повним схваленням Утопленої пророчиці! Звідти неможливо вийти незміненим, навіть якщо здається, що з тобою все гаразд. Чи ти думаєш, що Ніав вийшла б за чоловіка, який за віком міг би бути її батьком, якби церква не розчавила її сім’ю? Вона шукала безпеки і батьківської постаті!
— А тобі нормально, що Ніав ніколи не дізнається, що сталося з її мамою?
— Ніхріна мені це не нормально, — сердито відказала Робін, — але я не хочу мати на своїй совісті самогубство людини, якщо ми доведемо Флору Брюстер до другої спроби!
Тепер пошкодувавши про свій тон, Страйк почав:
— Послухай, я не хотів…
— Тільки не кажи, що не хотів засмутити мене! — крізь зціплені зуби відповіла Робін. — Чоловіки так завжди кажуть, коли… Я не засмучена, я зла! Ти не розумієш. Ти не уявляєш, що це місце робить з людьми. А я знаю, і я…
У Страйка знову задзвонив мобільний.
— Чорт, — сказав він. — Абіґейл Ґловер. Краще відповісти.
Робін відвернулася і, склавши руки на грудях, дивилася на машини, які їхали повз. Страйк прийняв дзвінок і перемкнув на гучний зв’язок, щоб Робін теж могла чути розмову.
— Привіт.
— Здоровки, — сказала Абіґейл. — Отримала твоє повідомлення про пресу.
— Добре, — відповів Страйк. — Неприємно приносити погані новини, але як я і сказав, навряд чи просто зараз є ризик…
— Хочу одну річ спитати, — сказала Абіґейл, перебиваючи його.
— Питай.
— До тебе приходив Баз Саксон?
— Е-е… так, — відповів Страйк, вирішивши, що чесність — найкраща політика.
— От гівноїд!
— Він тобі сам сказав чи…
— Та Патрік, скотина, мені сказав! Квартирант мій. Мені терпець урвався. Сказала Патріку, шоб духу його у мене в хаті не було. Їм, скотинякам, це ніби гра якась, — додала вона, і тепер Страйк почув на додачу до гніву ще й розпач. — Мене от по сюди забембало бути для них замість сраного реаліті-шоу!
— Гадаю, змінити квартиранта — розумний хід.
— Шо саме тобі сказав Баз? Крім того, шо я трахаюся з усім, шо рухається, але не з ним?
— Він мені здався дуже ображеним чоловіком, — погодився Страйк. — Але оскільки ми вже спілкуємося, я можу поставити тобі ще пару питань?
— Ти не…
На мить її голос потонув у гуркоті двох фур, які проминули припаркований «лендровер».
— Даруй, — сказав Страйк, підвищивши голос. — Я на А40, не чую, що ти кажеш.
