«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Вирушаючи до «Олімпії» під вечір п’ятниці, Страйк знав, що Універсальна гуманітарна вийшла на міжнародний рівень і налічує десятки тисяч членів. Також, подивившись кілька відео з Джонатаном Вейсом, він пересвідчився, що той має невідпорну харизму. І все ж Страйк був шокований кількістю людей, що прямували до вікторіанського фасаду виставкового центру. У натовпі були присутні представники всіх поколінь і навіть сім’ї з дітьми.
Близько п’ятої частини людей були одягнені в ясно-сині костюми УГЦ. Ці члени церкви загалом справляли враження пристойних людей, хоч і здавалися помітно худішими за тих, хто носив мирську одіж. Ні прикрас, ні фарбованого волосся, ні видимих татуювань — і сімейних груп серед публіки в синьому теж не було. Якщо вони взагалі збивалися в якісь групи, то здебільшого за віком, а ближче до входу Страйк опинився у хвості компанії молодих людей, які захоплено перемовлялися німецькою. Страйк, який в часи своєї армійської кар’єри квартирувався у Німеччині, знав цю мову на достатньому рівні, щоб зрозуміти, що ніхто з цієї групи раніше не бачив Тата Джея особисто.
Близько двох десятків молодиків у костюмах УГЦ, відібрані, очевидно, за габарити, фізичну силу або і те, й інше разом, стояли під дверима, а їхні погляди весь час бігали по натовпу. Пам’ятаючи, що працівника Паттерсона завернули на вході до храму на Руперт-Корт, щойно побачили, Страйк вирішив, що вони виглядають знаних баламутів. Тож він випрямив спину, відірвався від групи німців і навмисно зазирнув у криві очі невисокого міцного чолов’яги зі скуйовдженим волоссям, який нагадував Дзяна Вейса, яким його описала Робін. Натовп поніс його далі, тож часу побачити реакцію Страйк не мав.
За дверима охорона виставкового центру оглядала сумки. Страйка направили до черги тих, хто купив квитки наперед, замість шеренги привабливих молодих жінок з УГЦ, які продавали квитки менш організованим учасникам. Страйк навмисно широко усміхнувся молодій жінці, яка перевірила його квиток. Вона мала коротке і жорстке чорне волосся, і Страйку зовсім не здалося, що вона широко розкрила очі, коли придивилася до нього. Крокуючи далі, Страйк почув звуки рокової композиції, якої не впізнав. Музика звучала чимдалі гучніше, що ближче він підходив до Великої зали.
Оскільки йому було треба всього одне місце, Страйк зумів купити квиток у другий ряд залу, який заповнювався на очах. Із рясними вибаченнями попереступавши через молодих людей у костюмах УГЦ, він нарешті пробився до свого місця і сів між юною білявкою в синьому костюмі та немолодою пані, яка зі стоїчним виглядом жувала іриску.
Не встиг він сісти, як дівчина справа — на вигляд їй було не більше двадцяти років — сказала, виявившись американкою:
— Привіт, я Санчія.
— Корморан Страйк.
— Ти вперше на службі?
— Так, вперше.
— Bay. Ти обрав дуже вдалий день, якщо сьогодні ти тут уперше. Сам побачиш.
— Звучить обнадійливо, — сказав Страйк.
— Чим тебе зацікавила УГЦ, Корморане?
— Я приватний детектив, — відповів Страйк. — Мене найняли розслідувати діяльність церкви, а саме випадки сексуальних знущань та підозрілі смерті.
Здалося, наче він плюнув їй в обличчя. Дівчина кілька секунд дивилася на нього, розкривши рота і не моргаючи, а тоді поспішно відвернулася.
З колонок залунала гучна рокова композиція.
У центрі зали під високим склепінням стелі з пофарбованого в біле заліза та скла розташувалася блискуча чорна п’ятикутна сцена. Над нею висіло п’ять величезних екранів, які мали, звісно, показати Джонатана Вейса зблизька навіть людям в останніх рядах. Ще вище було п’ять синіх банерів із серцеподібним логотипом УГЦ.
Пошепотівшись з іншими людьми в синьому, Санчія пішла зі свого місця.
