— Лейборн теж, — відповів Страйк. — Думаю, чи не дати їм легенького копняка, — мовляв, у нас тут знайомий журналіст рветься написати статтю про церкву та бездіяльність поліції, і я його вже ледь тримаю.
— Може, краще ні? — мовила Робін. — Хіба що геть припече?
— Ну це ж ти переймаєшся, що ми надто барложимося, — зауважив Страйк.
«І заводити стосунки з тим кінченим Мерфі тебе ніхто не змушував».
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Протягом наступних двох тижнів уся агенція була дуже зайнята, і кожен був зосереджений майже винятково на доведенні Страйкової теорії про долю Утопленої пророчиці.
Мідж, яка радо згодилася на потенційно небезпечну місію добування матеріальних доказів із лісу на Чапмен-Фарм, повернулася з Норфолку неушкоджена і з тріумфом. Оскільки власної криміналістичної лабораторії агенція не мала, лишалося сподіватися, що знахідки вивчать у контексті поліційного розслідування, яке ще не почалося й могло не початися взагалі. Все, що Мідж винесла з лісу на Чапмен-Фарм, нині зберігалося в офісі, дбайливо загорнене у пластик.
По тижню блукань потенційно улюбленими пабами об’єкта Барклей нарешті зустрів чоловіка, з яким дуже прагнув потоваришувати Страйк, і висловив обережний оптимізм, бо об’єкт любив і випивку, й армійські анекдоти, тож після ще кількох пригощань новий друг, може, запросить його до себе в гості.
— Не поспішай, — застеріг його Страйк. — Один необережний рух, і він щось запідозрить.
Шах лишався у Бірмінґемі, де проводив, серед іншого, не вельми законні оборудки. Через це Страйк не планував ділитися його відкриттями на зустрічі зі своїми та Робін поліційними друзями, яка нарешті відбулася за два тижні потому, як їх обстріляли, у зручній підземній залі «Летючого коня». Страйк, який уже сам вважав, що занадто розкидається грошима сера Коліна, заплатив за оренду приміщення та їжу з власної кишені, вирішивши, що перспектива поласувати бургером з картоплею трохи покращить настій гостей, які жертвували своїм вільним часом.
На жаль для Страйка, на свою власну зустріч він запізнився. Того дня він з’їздив до Норфолку і назад на орендованій «Ауді А1» з коробкою-автоматом. Інтерв’ю, яке він провів, забрало більше часу, ніж планувалося, незнайомі педалі виявилися випробуванням для правої ноги, на шляху до Лондона почалися затори, і це плюс стрес від постійних перевірок, чи немає за ним хвоста, наклало на його обличчя відбиток незадоволення, який довелося переліпити в усмішку, коли він спустився до підвальної зали й побачив Еріка Вордла, Джорджа Лейборна, Ванессу Еквенсі, Раяна Мерфі, Робін, Вілла, Флору та Ільзу.
— Вибачте, — буркнув Страйк і виплеснув трохи пива зі своєї пінти, коли незграбно приземлявся на вільне місце за столом. — Це був довгий день.
— Я тобі замовила поїсти, — сказала Робін, і Страйк відзначив роздратування на обличчі Мерфі, коли той почув ці слова.
Робін почувалася незручно. Вона знала, що Вілла вмовили прийти Пат та Денніс, причому останній твердо заявив Віллові, що той сам собі влаштував проблему курки та яйця і тепер повинен, чорт забирай, виплутуватися. Приїхавши до підвалу «Летючого коня» з Флорою та Ільзою, Вілл сидів блідий та стривожений і майже не розмовляв. Водночас Робін довелося докласти максимум підбадьорливих слів та вдячності, щоб хоч трохи прояснити обличчя Флори, яка тепер сиділа і стискала пальці на колінах під столом. Робін уже помітила свіжу відзнаку від самопошкодження в неї на шиї.
На додачу до тривоги за те, як ця зустріч вплине на двох вразливих екс-вірян, Робін відчувала якісь підводні течії між Вордлом та Мерфі, який ще до появи Страйка почав поводитися владно та різко.
По кількох хвилинах незграбної світської балачки Страйк представив причину зустрічі. Поліціянти мовчки слухали, а він виклав основні звинувачення проти церкви, але жодним словом не згадав Утоплену пророчицю. Коли Страйк сказав, що Флора та Вілл готові свідчити про те, що бачили, коли були членами церкви, Робін помітила, як кісточки на схованих під столом руках Флори побіліли.
Поліціянти не встигли поставити жодних питань, бо принесли їжу, та щойно офіціантка пішла, офіцери заговорили. Як і очікував Страйк, вони виходили з позиції якщо не скептичної, то обережної.
