Він чекав стриманої реакції на закиди щодо торгівлі дітьми, адже ні Вілл, ні Флора не бували в бірмінґемському центрі, де, вочевидь, був осередок цієї діяльності. Ніхто не наважився висловлювати сумніви щодо гучної заяви від Флори, яка говорила тремким голосом й дивилася у стільницю, але Робін розсердилася, коли сумнів на обличчі Джорджа Лейборна розвіявся не раніше, ніж вона теж підтвердила все сказане про «кімнати усамітнення», пославшись на власний досвід. Вона просто і прямо розповіла про те, як сама ледь відкараскалася від Тайо, і як бачила, що з «кімнати усамітнення» виходила неповнолітня дівчина в компанії Джайлза Гармона. Лейборн про романіста ніколи не чув, а от Вордл та Еквенсі перезирнулися та дістали записники.
Щодо заяви про неналежне поховання церквою людей, чию смерть не реєстрували, то Робін боялася, що і його відкинуть за браком доказів, але несподівано втрутився Вілл.
— Там справді проводять незаконні поховання, — сказав він, перебивши Лейборна, який напосівся на знічену Флору, вимагаючи подробиць. — Я сам це бачив. Буквально перед тим, як я пішов, вони поховали хлопчика, який народився з… власне, я не знаю, що з ним було не так. До нього не пускали лікарів, крім Джова.
— Невже це Джейкоб? — підняла очі на Вілла Робін.
— Так. Він помер за кілька годин після твоєї втечі. Його закопали на дальній стороні поля біля дуба, — відповів Вілл, який раніше не згадував про це. — Я це бачив на власні очі.
Робін так вразила ця новина, що вона спромоглася тільки на «ох».
— І, — провадив Вілл, — нам довелося… я мусив допомагати викопувати Кевіна. Його спершу поховали на полі, а тоді перепоховали на городі, щоб покарати Луїзу, його… його маму.
— Що? — спитала Ванссса Еквенсі, занісши ручку над блокнотом.
— Вона намагалася… вона посадила над ним квіти на полі, — відповів Вілл, почервонівши. — Її побачили і доповіли Мадзу. І та сказала, що як вона хоче саджати рослини на перебіжчику, то нехай. Тож тіло викопали, перенесли на город і змусили Луїзу висадити над ним моркву.
Нажахану тишу, яка запала після цих слів, порушило дзижчання Страйкового мобільного. Він глянув на отримане повідомлення, а тоді звів очі на Вілла.
— Ми знайшли Лін. Її перевезли до Бірмінґема.
Вілл здавався шокованим.
— Їй дозволили збирати пожертви?
— Ні, — відповів Страйк. — Вона на території церкви, допомагає дбати про немовлят.
Він відповів на повідомлення Шаха, давши подальші настанови, а тоді підняв очі на поліціянтів.
— Слухайте, ми ж не дурні. Ми розуміємо, що ви не можете розпочати чи навіть пообіцяти почати таке масштабне розслідування от просто сьогодні. Але ось двоє людей, готових дати свідчення про широку кримінальну діяльність, і я певен, що їх буде ще більше, якщо ви зможете проникнути в церковні центри і почнете ставити питання. Робін також готова свідчити у суді про все, що бачила. На того, хто повалить УГЦ, чекатиме гучна слава, — додав Страйк, — і я вже маю журналіста, який зі штанів пнеться, так хоче писати викривальну статтю.
— Це що, погроза? — спитав Мерфі.
— Ні, — відповіла Робін, випереджаючи Страйка, — це факт. Якщо ми не зможемо ініціювати поліційне розслідування без залучення преси, ми підключимо цього журналіста і таким чином простимулюємо процес. Якби ти там побував і бачив те, що бачила я, ти б зрозумів, яке значення має кожен день, протягом якого УГЦ дозволяють це робити.
Страйк вдоволено зауважив, що на це Мерфі нічого не заперечив.
О десятій годині всі почали потискати руки і розходитися. Ванесса Еквенсі та Ерік Вордл, які робили найбільше нотаток, кожен окремо пообіцяли Страйку та Робін якомога швидше з ними зв’язатися.
Страйк відвернувся, коли Мерфі цілував Робін на прощання й обіцяв зайти завтра, бо за годину вона приймала стеження за Гемпстедом у Мідж. Утім, йому було дуже приємно бачити, який Мерфі не радий лишати свою дівчину в товаристві її партнера.
— Що ж, — сказала Робін, сідаючи, — мабуть, усе пройшло так добре, як тільки можна було сподіватися.
— Так, непогано, — погодився Страйк.
— Що там у Норфолку?
— Наслухався різного, — відповів Страйк. — І перелякалися вони добряче. А що Айзек Міллз?
— Мовчить. Можливо, він і не захоче зі мною бачитися.
— Не поспішай опускати руки. В буцегарні сидіти нудно.
— Як гадаєш, тобі доведеться повертатися до Рейні? — спитала Робін, коли офіціантка прийшла забрати порожні пінти, і обоє детективів підвелися.
— Можливо, — відповів Страйк, — але не думаю, що він заговорить без крайньої потреби.
Вони разом піднялися сходами й вийшли на Оксфорд-стріт, де Страйк дістав вейп і нарешті наповнив легені довгоочікуваним нікотином.
— Я запаркувалася вище по вулиці. Проводжати не треба, — сказала Робін, правильно вгадавши наступні слова Страйка, — бо навколо ще повно людей, і по дорозі сюди за мною точно не було хвоста. Я весь час перевіряла.
— Що тут скажеш, — відказав Страйк. — Тоді до завтра.
Робін пішла собі, а в Страйка знову задзижчав мобільний, і цього разу повідомлення прислав Барклей.
Ще не запросив
Страйк відповів двома словами.
Старайся далі
