Та дівчина полностью

— Просто... зажди... зараз знайду, — мовив він і почав незграбно гортати стрічку у твіттері лівою рукою, а правою притримував Ганну. — Ось воно.

Перейшовши за посиланням, Вілл зачитав статтю:

— «Сьогодні поліція долини Темзи оголосила, що, з огляду на нові виявлені докази, проситиме апеляційний суд розпочати процедуру скасування вироку Джона Невілла, який 2012 року був засуджений за вбивство студентки Пеламського коледжу Ейпріл Кларк-Клівден. Містер Невілл помер у в’язниці на початку цього року, але до останнього обстоював свою безвинність. Його адвокат, Клайв Меррітт, прокоментував: “Я вважаю, що нинішня ситуація — це величезна трагедія, адже Джон Невілл не дожив до свого виправдання, а помер у в’язниці за злочин, якого не скоював. Однак сподіваюся, що друзів і родину Невілла хоч якось розрадить той факт, що його ім’я нарешті очистять від асоціації із цим мерзенним злочином”. Ґерайнт Вілльямс, представник родини Кларк-Клівденів, заявив: “Родина Кларк-Клівденів висловлює найглибше співчуття родині Невілла через цю страшну судову помилку. Звісно, що цей факт не втішає, однак дарує полегшення, адже нарешті в цій справі взяла гору справедливість, а друзі й сім’ї Ейпріл і містера Невілла нарешті матимуть спокій, який у них так жорстоко відібрали”. Представник поліції долини Темзи висловив глибокий жаль і щирі співчуття друзям та родині містера Невілла. Річ певна, що розслідування цього злочину завершено».

Якусь мить обоє мовчали, а Ганна намагалася примиритися з почутим. Уявила, як Новембер сидить у кав’ярні з Ґерайнтом, силкуючись виразити почуття, для опису яких немає слів, почуття, які вона й сама осмислює після зізнання Г’ю.

Чи взагалі можливо примиритися з таким? Як Віллові жити після жахливої зради з боку найкращого друга? І як їй жити далі, знаючи, що вона прирекла Джона Невілла на самотню й ганебну смерть?

— Ганно, — вона почула Віллів голос, відчула його губи на маківці, а потім зрозуміла, що відбувалося, усвідомила, що її щоками течуть сльози. — Ганно, ні. Послухай мене. Більше не плач, чуєш? Ти не винна. Ти не винна.

— Винна, — мовила вона. — Винна, Вілле! Я прирекла його на таку долю тільки через те, що він був старим незграбним диваком. Цей гріх на моїй душі, розумієш? Він навіки залишиться на моїй душі.

— Ти не винна, — наполегливіше повторив Вілл. — Г’ю обдурив тебе. І не тільки тебе, а й нас усіх. Тебе, мене, поліцію, керівництво. Навіть саму Ейпріл. Усіх. Він був... — Віллів голос зірвався, а Ганна знову пригадала його безпорадний плач у перші дні й тижні після стрілянини. — Він був моїм найкращим другом, заради бога. Я любив його! І це я познайомив його з тобою та Ейпріл. Тоді я теж винен?

Ганна сперлася на подушку й глибоко вдихнула, стримуючи сльози. Вона розуміла, що Вілл слушно каже. Винен Г’ю, він і тільки він. Та все ж і вона мала рацію. Усі вірили Г’ю не завдяки його сутності, а завдяки тому, яким він видавався: чарівним, лагідним, невинним, красивим. Усі ті риси, яких не мав Джон Невілл. У цьому їхня провина. І вона завжди лишатиметься на їхній совісті. Ганні доведеться навчитися жити із цим — до кінця своїх днів.

— А я тобі скажу, від чого мене перекорчує, — гірко мовив Вілл, витираючи очі гнівним рухом. — Ті їхні «нові виявлені докази». Таке враження, ніби то поліція долини Темзи власноруч відкопала їх. А правда звучала б так: «Докази, які нам піднесла на довбаній тарілочці групка цивільних, що ризикувала своїм життям».

Ганна кивнула. Вони з Віллом уже обговорювали ту кошмарну ніч і його довгу жахливу поїздку на мотоциклі, коли навколо була лише темрява й Ганнин голос, що шепотів йому на вухо під шоломом і невідступно вів Г’ю до зізнань. Він розповів їй, що відчував, коли минав поворот за поворотом, мчав тунелями, наїжджав на стримувальні решітки для худоби, як усередині нього зростала болісна впевненість, що Ганна в біді, а заразом і усвідомлення причин тієї біди. Саме запис тієї розмови розв’язав проблему з поліцією.

Навіть тепер у Ганни холоне на душі від полегшення й страху водночас, коли думає про той секундний вибір, який зробив Вілл, і про те, що сталося б, якби він не ввімкнув диктофона. Тоді хтось із них опинився б за ґратами. Поліція застала Ганну саму не свою, Г’ю — мертвим, Вілла — усього в крові й із простреленим боком, розпластаного на піщаному ґрунті скельної вершини. Звісно, поліціянти одразу подумали на Ганну як на потенційну вбивцю, начепили на неї наручники й посадили до окремої карети швидкої допомоги. Вілла ж повезли на машині, огорнутій синім світлом сирен, кудись у далечінь.