Та дівчина полностью

Три. Г’ю ніколи не міг впоратися з навчанням у Пеламі. Як там він казав? «Ви просто не засмучуйтеся, на іспитах ми дивитимемося на вас крізь пальці». І суха заувага Емілі, сказана всього кілька тижнів тому, хоча Ганні здавалося, що відтоді минула ціла вічність: «Правду каже. Я аж ніяк не заслуговувала на той найвищий бал. А Г’ю взагалі не склав би іспитів, якби не Ейпріл».

Усі дрібниці тепер набули сенсу. Шок і жах Г’ю, коли він побачив Ейпріл у їдальні того першого вечора. Ейпріл, що крутила ним, як хотіла, і мала за попихача, змусила його прийти на виставу навіть у вечір перед найважливішим іспитом. Чому Г’ю ніколи їй не відмовляв? Ганна ніколи цього не розуміла. Та тепер усе видавалося логічним. Він просто не міг їй відмовити.

І нарешті... таблетки. Невинні капсулки на тумбочці біля ліжка Ейпріл — напівкольорові, напівпрозорі. Де вона їх брала, лишалося загадкою. Тоді ніхто ще не знав про «Шовковий шлях» та інші торговельні сайти даркнету. Натомість треба було мати знайомих, які виписували б рецепти. «“Нодоз” для дорослих», але ж не «Нодоз». Щось сильніше. Значно сильніше. Саме таке, про яке Ейпріл сказала Г’ю того вечора в театрі: «Та до одного місця ті квіти. Треба було із чимось міцнішим прийти. З тим, що лікар приписав, правда ж?»

— Ганно? — погукала Новембер. — Ганно? Ти тут?

— Так, — мовила вона. Їй пересохло в горлі, тож вона ковтнула, щоб хоч якось заговорити. — Так-так, я тут. Гадаю, я зрозуміла. Думаю, я зрозуміла, що сталося. Зажди.

Таксі повернуло до завулка й, гуркочучи бруківкою, під’їхало до її будинку. Ганна нахилилась і оплатила поїздку новим телефоном, а потім вийшла і стала під мжичкою, спостерігаючи, як від’їжджає авто. Її пробирав холод.

— Ганно? — знову погукала Новембер.

— Я тут, — озвалася Ганна. Дощ почав стікати її потилицею. — Новембер, я знаю, чому Г’ю вбив Ейпріл.

— Знаєш? То ти ж секунду тому говорила...

— Так, знаю: все зрозуміла, коли ти сказала про допомогу Ейпріл йому. Вона якось розповіла мені, що її колишній складав ВМАТ замість інших.

— А що таке ВМАТ? — запитала Новембер. Здивування в її голосі зростало.

— Це іспит, який треба скласти, щоб вступити до Оксфорду на медицину. Він дуже важливий. Якось Г’ю сказав мені, що добре складений ВМАТ важливіший за співбесіду, навіть певною мірою важливіший за результати післяшкільних іспитів. А Г’ю впорався добре. Він впорався дуже добре. Його результати були одними з найкращих того навчального року. Я дуже здивувалася, коли він так хвилювався через річні. Ніби ж ВМАТ склав на відмінно, то чого ж так нервуватися через якийсь паскудний малесенький іспит на першому курсі? Хіба що... не він, певно, склав той ВМАТ на відмінно. Може, то зробив хтось інший?

— А... а як він так міг? — запитала шокована й розгублена Новембер. — Я про колишнього Ейпріл. Як він міг прикинутися Г’ю? Чи будь-ким іншим?

— Не знаю, — відповіла Ганна. Вона відчайдушно прокручувала минулі події в голові й намагалася пригадати подробиці. — Якщо ВМАТ складали так само... що ж, мій вступний тест відрізнявся від звичайних іспитів. Треба було, по-перше, йти до центрів тестування. А по-друге, не пригадую, щоб там вимагали документів для посвідчення особи. Просто для чого... Наскільки ймовірно, що, наприклад, якийсь одноліток прийде й видасть себе за Г’ю Бленда, щоб скласти іспит замість нього?

— Хіба... — повільно мовила Новембер, — хіба що за гроші. Та невже Г’ю міг би заплатити? Не видається, що він мав таку можливість.

— Не мав, — мовила Ганна. — Але його тато — сімейний лікар, а тому, ймовірно, він мав доступ до бланків для рецептів. Тоді ж рецепти не були зацифровані, здебільшого лікарі виписували їх ручкою. Як думаєш, чи важко було б такому винахідливому хлопцеві, як Г’ю, украсти кілька бланків і навиписувати рецептів на дорогі ліки, яких просто так не продають?

— На такі ліки, як «Декстроамфетамін», — мовила Новембер, раптово усвідомивши все. — О боже! Ти навіть казала якось, що наркоугода могла би бути невдалою.

— Думаю, що багато угод були невдалими, — повільно мовила Ганна. Вона відчула жахливу й непоборну впевненість. — Ейпріл ніколи не вміла вчасно зупинитися, не бачила, що вимагає від людей забагато. Пригадую, вона й мені якось запропонувала ті капсули, сказала, що «запаси величезні». Певно, приймала їх цілу вічність, почала задовго до Пеламу. Після того іспиту Ейпріл, думаю, місяцями видурювала в Г’ю препарати. А коли дізналася, що він у Пеламі, то зраділа, як та кішка, якій дали сметани. І я не розуміла цього навіть тоді, бо ж не скидалося, що вони справді дружили. Але, мабуть, у цьому й полягала причина. Її маленький постачальник не просто десь там в Оксфорді, а в тому самому коледжі. І Ейпріл шантажувала його цілий рік, аж поки Г’ю не зірвався. Але що він міг зробити? Не мав жодного компромату на неї, бо вона ж не складала ВМАТ замість нього, а просто була безвинним свідком. А от Ейпріл мала компромат. І намірялася користатися з нього. Мабуть, усе життя.